19 листопада 2026/ 00:16/ / МИКОЛАЇВ І ОБЛ.
У липні 1940 року Свято-Миколаївський собор у Миколаєві хотіли знести та перетворити на обласний партархів
А. Солунський
Посередині історичного Миколаєва, на розі вулиць Олексія Вадатурського (колишньої Фалеєвської) та Вадима Благовісного (колишньої Нікольської), і сьогодні височіє Свято-Миколаївський собор — старовинна «грецька церква», зведена у стилі класицизму в 1803–1817 роках з ініціативи та коштом грецької громади, однієї з провідних торговельних спільнот молодого портового міста. Її струнка багатоярусна дзвіниця зі шпилем від початку слугувала головною архітектурною домінантою перехрестя Нікольської та Фалеєвської. У 1930 році радянська влада закрила храм для вірян і пристосувала під господарський склад, а вже в роки Другої світової війни, у 1941-му, богослужіння тут відновилися — завдяки чому будівля вціліла.
Та між складом 1930-х і порятунком у 1941-му ледь не сталася ще одна радикальна метаморфоза. Лише за тринадцять місяців до окупації міста, у липні 1940 року, на креслярських столах міського житлового управління лежав готовий проєкт: храм збиралися «обезголовити», зашити металевими віконницями й перетворити на закрите сховище Миколаївського обласного партійного архіву. Сліди цього нереалізованого задуму збереглися у справі № 3 фонду Р-1401 Державного архіву Миколаївської області (ДАМО), документи якої архів оприлюднив на своїй сторінці у Facebook.
Тека «Арх № 3» на розі Леніна й Рози Люксембург
На плямистій «мармуровій» обкладинці тоненької папки всього три аркуші. Наклейка в центрі повідомляє: «Проектно-сметное бюро Ник. Горжилуправления — Технический проект переоборудования бывш. греческой Церкви под Облпартархив, находящейся по ул. Ленина № 4 в гор. Николаеве. 13 Июля 1940 г.»

Обкладинка технічного проєкту переобладнання колишньої грецької церкви на вул. Леніна, № 4 під Обласний партархів, датована 13 липня 1940 р.
На синьці генплану добре читається радянська географія перехрестя 1940 року. Знизу ділянку підпирає «Ул. Ленина № 4» (так із 1924 по 1960 рік називалася колишня Фалеєвська, перш ніж ім’я вождя перенесли на центральний проспект), а вздовж лівого боку проходить «Ул. Роз. Люксембург» — історична Нікольська, яка 1835 року дістала свою назву саме на честь Свято-Миколаївської церкви й зберігала ім’я німецької революціонерки аж до 1996-го. По червоній лінії вулиці Леніна стоять одноповерхові житлові та нежитлові флігелі, у глибині подвір’я — хрестоподібний храм, а позаду нього ще тягнеться ділянка саду.
Над проєктом працювала команда Проєктно-кошторисного бюро Миколаївського міськжитлоуправління:
- сам аркуш креслень № 2 датований раніше за обкладинку — 4 липня 1940 року («4-7-40 г.»); у штампі вказані проєктувальник Гладштейн, укладач кошторису і копіювальник Панков та замовник — «Ник. Облпартархив»;
- двосторінкову пояснювальну записку склав і підписав архітектор Лихтенберг.
Чому саме в 1940 році Обласний партархів раптом почав терміново шукати капітальне сховище? На це відповідає опис фонду самого замовника — ф. П-9 («Партійний архів Миколаївського обкому КП України») (опис № 1). Миколаївську область створили лише у вересні 1937 року, спочатку архів діяв при оргбюро ЦК КП(б)У, а власну книгу наказів відкрив із січня 1938-го. Саме на 1940 рік у фонді П-9 припадає різкий бюджетно-господарський ривок: у перших двох справах за січень–грудень 1940 року зібрано сумарно 794 аркуші бюджетних звітів облпартархіву. На відміну від звичайних державних архівів, партійні архіви підпорядковувалися безпосередньо обкому КП(б)У, мали закритий режим доступу та зберігали протоколи бюро, матеріали партійних чисток і списки номенклатури — тож відомче сховище потребувало надійної цегляної коробки подалі від чужих очей.
Одинадцять пунктів переробки: як храм різали на поверхи й відомчий сейф
Пояснювальна записка архітектора Лихтенберга звучить як суха інженерна інструкція, але кожен її пункт радикально змінював образ і суть споруди:
- Дзвіницю — під знесення. Шостий пункт записки не лишає місця для компромісів: «Колокольня срезается и разбирается. Над оставшейся частью колокольни делается односкатная кровля». Якщо порівняти два збережені креслення, ефект приголомшливий. На аркуші № 3 над головним входом височіє струнка багатоярусна дзвіниця з гострим шпилем — та сама, що формувала силует усього кварталу. На аркуші № 2 від дзвіниці не лишається й сліду — лише класичний трикутний фронтон, бічна балюстрада та центральний купол на барабані.

Креслення № 3: ліворуч угорі — первісний фасад грецької церкви з дзвіницею і шпилем; праворуч — поздовжній розріз; унизу — плани 1-го, 2-го і 3-го (круглої камери в куполі діаметром 8,60 м) поверхів зі стелажами.
- Секретний третій поверх усередині купола. Найсміливіше конструктивне рішення ховалося під склепінням. Прямо над центральною підкупольною частиною (діаметр барабана на плані 3-го поверху позначено як 8,60 м) інженери задумали врізати суцільне залізобетонне перекриття. Сюди з другого поверху (хорів) мала вести спеціально встановлена залізна драбина. Призначення круглого «горища» пояснювалося відверто: утеплити головну залу снизу й водночас отримати ізольоване приміщення «для хранения редко использовываемых документов». Вікна у самому барабані купола підлягали заміні.
- Режимний перший поверх замість нефу. Головну залу, де раніше стояли парафіяни, план 1-го поверху щільно нарізає двома колонами по п’ять довгих рядів стелажів (плюс пристінні полиці в бічних крилах і біля вівтарної апсиди). У записці окремо обумовлено: робити стелажі «из чисто-строганных досок без покраски», щоб папір провітрювався і фарба не псувала корінців. Дверний отвір на бічному фасаді закладали цеглою, вхід переносили в тамбур, а на всі вікна й двері першого поверху навішували металеві віконниці — обов’язковий стандарт закритого партійного сховища.
- Перегородки, печі й «двоочкова вбиральня». Щоб архівісти не мерзли в холодному кам’яному храмі, частину входу й робочі кімнати відділяли дерев’яними оштукатуреними перегородками заввишки 3,70 м (до перекриття балкона та металевої затяжки) й спеціально утеплювали. Уздовж входів ставили круглі цегляні печі діаметром 90 см у залізних кожухах, під’єднані до перекладених старих димарів, а у прибудові перекладали вогнище. Зовні фасади мали заново поштукатурити й пофарбувати, усередині — перетерти й побілити. У дворі для опалення проєктувався паливний сарай розміром 4,50 × 7,0 м (заввишки від 2,20 м спереду до 3,10 м ззаду, під двома шарами толю зі смолою), а поруч — нова тимчасова дерев’яна вбиральня «на два очка чисто-остроганной работы, взамен старой разрушенной».

Перший аркуш пояснювальної записки до проєкту реконструкції колишньої грецької церкви під приміщення Облпартархіву: перегородки 3,70 м, бетонне перекриття в куполі, круглі печі, металеві віконниці та знесення дзвіниці.

Креслення № 2 від 4 липня 1940 р.: «Фасад (после переоборудования)» вже без дзвіниці, генплан садиби на вул. Леніна № 4 / вул. Рози Люксембург, проєкт паливного сарая та штамп бюро.
Від синагоги до партархіву — креслення не стали дійсністю
Миколаївський документ липня 1940 року лягає в один ряд із долею інших сакральних споруд міста міжвоєнної доби. Якщо Адміралтейський собор підірвали 1937 року, а Хоральну синагогу ще у 1928–1936 роках ґрунтовно перебудували під Єврейський робітничий будинок культури ім. 1-го Травня з кінобудкою, прибудованим фойє та глядацьким залом (фонд Р-1185 ДАМО), то наприкінці 1930-х закриті храми вже не завжди ламали цілком або віддавали під клуби — їх намагалися вмонтувати в закриту адміністративну інфраструктуру області.
Чому ж проєкт Лихтенберга та Гладштейна залишився на блакитній синьці? Найімовірніше, перешкодив час: від дати на обкладинці 13 липня 1940 року до вторгнення німецько-румунських військ і захоплення Миколаєва в серпні 1941-го минало трохи більше року. У самому фонді П-9 касові й бюджетні звіти Облпартархіву обриваються на травні–липні 1941 року — напередодні окупації фонди партійного архіву терміново евакуювали в тил, тож на капітальну перебудову храму не вистачило ані часу, ані ресурсів (а наступні справи фонду з’являються вже восени 1944-го).
Після початку окупації міста в серпні 1941 року у Свято-Миколаївській церкві знову відновили богослужіння — і це фактично врятувало її від долі бездзвінного «архівного сховища». У післявоєнні десятиліття храм уже не закривали: історична дзвіниця вціліла, а сам храм згодом дістав статус кафедрального собору. І лише іронія архівної історії звела документи докупи: після 1991 року колишній Облпартархів (той самий замовник — фонд П-9) влився до складу Державного архіву Миколаївської області, де поруч із його власними справами й лежать сьогодні три аркуші з перехрестя Леніна й Рози Люксембург — план того, як церква мала стати сейфом для партійних паперів.
Короткий словник епохи
- Облпартархів (Обласний партійний архів) — закрита відомча установа при обласному комітеті КП(б)У, де в режимі суворої секретності зберігалися партійні документи, протоколи бюро, облікові картки комуністів та матеріали партійних перевірок і чисток.
- Міськжитлоуправління (Міське житлове управління) — орган виконкому міськради, який відав муніципальним житловим і нежитловим фондом та мав власне Проєктно-кошторисне бюро для розробки проєктів ремонту й перепланування будівель.
- Синька (світлокопія) — технічна копія креслення на спеціальному світлочутливому папері (ціанотипія), де лінії проєкту виглядають білими на насиченому синьому або блакитному тлі.
- Барабан купола — циліндрична або багатогранна верхня частина споруди з вікнами, на яку спирається купол храму (у проєкті 1940 року його діаметр становив 8,60 м).
- Металева затяжка — сталева балка або стрижень, що стягує протилежні стіни чи опори склепіння, утримуючи їх від розпирання.
- Толь — рулонний покрівельний і гідроізоляційний матеріал із картону, просоченого кам’яновугільним або сланцевим дьогтем (смолою).
Джерела
- Державний архів Миколаївської області (ДАМО), ф. Р-1401 «Проєктно-кошторисне бюро Миколаївського міського житлового управління “Міськжитлоуправління”», оп. 1, спр. 3 («Технический проект переоборудования бывш. греческой Церкви под Облпартархив, находящейся по ул. Ленина № 4 в гор. Николаеве», 4–13 липня 1940 р.); офіційна публікація ДАМО у Facebook від 17.11.2026 та картка фонду Р-1401 на порталі ДАМО.
- Державний архів Миколаївської області (ДАМО), ф. П-9 «Партійний архів Миколаївського обкому КП України», оп. 1 за 1938–1941, 1944–1989 рр. (бюджетні звіти 1940–1941 рр. та книга наказів).
- Контекст переобладнання культових споруд Миколаєва у міжвоєнну добу: ДАМО, ф. Р-1185, оп. 1 (Миколаївський єврейський робітничий будинок культури ім. 1-го Травня у будівлі колишньої Хоральної синагоги).
Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал - Facebook - Instagram.