Скрипучі двері, ключ під подушкою та цибуля на щастя: як наші предки зустрічали холод у середині жовтня

Середина осені — час, коли християнська традиція тісно переплітається зі спостереженнями за природою та підготовкою оселі до морозів. З 12 по 18 жовтня віряни згадують затворників Києво-Печерської лаври, євангеліста Луку та християнських мучеників, а в побуті цей період здавна вважався вирішальним для збереження миру в родині й достатку в домі. Розповідаємо, чому цими днями не радять віддавати останні гроші, за якими знаками передбачали зиму та як за допомогою ключа чи свічки дізнавалися про власне майбутнє.

12 жовтня за новоюліанським календарем вшановують мучеників Прова, Тараха й Андроніка Аназарвських, які постраждали за християнську віру.

У народному календарі середина жовтня — час придивлятися до природи. Ранковий туман віщував ясний день, яскраві зорі — холод. Не радили без потреби позичати гроші та давати порожні обіцянки — вважалося, що за них доведеться «розплачуватися».

Дівчата могли поворожити на заміжжя: увечері виходили надвір і прислухалися, звідки долине перший голос чи звук. З якого боку почують — звідти, за повір’ям, і чекати нареченого.

13 жовтня згадують святих отців VII Вселенського собору, що відбувся 787 року й відновив шанування ікон, а також преподобного Веніаміна, затворника Києво-Печерського.

Це був день домашніх клопотів: перевіряли вікна й двері, утеплювали житло, перебирали запаси, лагодили те, що взимку ремонтувати буде складніше. Вірили, що порядок у домі принесе спокій на всю зиму.

Сміття та старі речі не залишали біля порога, щоб разом із ними не «винести» достаток. Незаміжні дівчата клали під подушку стрічку, пряжу або ключ, а вранці витягували один предмет навмання: стрічка обіцяла обновки, пряжа — роботу, ключ — зміни в домі.

14 жовтня вшановують великомученицю Параскеву Сербську та преподобного Миколу Святошу, князя Чернігівського, який став ченцем Києво-Печерського монастиря.

Дощ цього дня вважали ознакою затяжної осені. Не радили віддавати останні гроші навіть на дрібні покупки, щоб разом із ними не «віддати» фінансову удачу.

Перший сон після цього дня сприймали як своєрідне ворожіння: дорога — до змін, вода — до переживань, квіти — до радості.

15 жовтня — день пам’яті преподобного Євфимія Солунського, мученика Лукиана, пресвітера Антіохійського, та священномученика Лукиана Києво-Печерського.

Цього дня намагалися не сваритися: вірили, що осіння сварка може затягнутися до весни. А примирення вважалося доброю прикметою.

Для ворожіння ввечері запалювали свічку й спостерігали за полум’ям: рівне обіцяло спокій, коливання — зміни, потріскування — несподівані новини. Великі зграї птахів, які рано вирушали на ночівлю, вважали ознакою похолодання.

16 жовтня вшановують мученика Лонгіна, сотника, та преподобного Лонгіна, воротаря Києво-Печерського монастиря.

Іній на траві вважали передвісником близьких заморозків. У домі цього дня перевіряли двері, замки й вікна, намагаючись усунути несправності до зими.

Існувало й повір’я про першого гостя: чоловік на порозі — до удачі, жінка — до клопотів. Перед сном під подушку клали ключ: дорога чи двері уві сні віщували зміни, дім — сімейні події.

17 жовтня згадують пророка Осію, мучеників і безсрібників Косму та Даміана Аравійських і преподобномученика Андрія Критського.

Косму й Даміана в народі вважали покровителями ремісників, родинного благополуччя та цілителів. Тому день був сприятливим для безкорисливої допомоги: добрий вчинок сприймали як добру прикмету.

За поведінкою тварин намагалися передбачити зиму: якщо миші перебиралися ближче до оселі, чекали холодів. Знайдену монету не піднімали, щоб не «забрати» чужі проблеми, а ввечері перераховували власні гроші — для збереження достатку.

18 жовтня — день апостола й євангеліста Луки, одного з чотирьох авторів Євангелій. За церковним переказом, він був лікарем і супутником апостола Павла, тому став покровителем медиків, художників та людей мистецтва.

Цього дня перебирали й просушували цибулю та інші осінні запаси. Казали: «Цибуля — від семи недуг» — радше як згадку про її місце в народній кухні, а не як медичну пораду.

Не радили хвалитися врожаєм і припасами, щоб не «наврочити» достаток. А дівчата могли поставити цибулину у воду й загадати бажання: швидко пустила корінці — до здійснення, повільно — доведеться почекати.