Миколаївські купці пробивали підземні проходи між будинками для таємного перевезення бакалії: дослідниця розповіла історію підземель на Маріупольській

Старовинний купецький квартал на вулиці Маріупольській у Миколаєві поєднував родинні маєтки другої половини ХІХ століття розгалуженою мережею кам'яних склепінчастих підвалів.

Як розповіла миколаївська краєзнавиця Іра Івкова, йдеться про історичний відрізок колишньої Московської вулиці між вулицями Шевченка та Адмірала Макарова, де споруди по обидва боки пов'язані спільним комерційним минулим.

Садиба Камінських та прибутковий дім Сиротинських

Ділянка під номером 34 належала відомій міській династії міщан і купців другої гільдії Камінських. Точні відомості про архітектора одноповерхового особняка залишаються предметом краєзнавчих дискусій, однак будинок будували не як палац, а як класичне міське житло другої половини ХІХ століття для шанованої родини середнього класу.

Камінські вели велику бакалійну та галантерейну торгівлю, сплачували солідні податки та мали високий суспільний статус. Фасад будинку служив парадним житлом для прийому гостей і переговорів, а торговельні операції велися через підвали та лавки, які належали спадкоємцям родини аж до революції 1917 року.

Поруч, під номером 36, розташовувався прибутковий будинок купців Сиротинських, який пізніше перейшов до їхньої доньки Марії та її чоловіка полковника Петра Михайлова, голови будівельного відділення міської управи. Цю споруду зводили спеціально для довгострокової оренди квартир, вона мала виразну вхідну арку та довгі внутрішні флігелі.

Спільне подвір'я та склепінчасті підвали

Обидві садиби об'єднував великий спільний двір, де власники навмисно не ставили кам'яних парканів заради зручної логістики вантажів. Сюди заїжджали кінні вози з Базару, тут діяли стайні, каретні сараї, навіси для дров та вугілля.

Під особняками витесали глибокі підвальні яруси з потужними арковими склепіннями з міцного ракушняка. Товсті стіни тримали постійну прохолоду й замінювали холодильники для бочок із вином, цукру, прянощів та бакалії.

Щоб переносити товари між приміщеннями й не виходити на галасливу вулицю, підприємці нерідко пробивали підземні проходи в суміжних стінах підвалів.

Революційні склади, комуналки та бомбосховища

Після подій 1917 року та під час постійної зміни влади в місті кімнати й підземелля використовувалися військовими штабами для зберігання провізії та зброї.

За радянської доби просторі квартири та флігелі Сиротинських через коридорне планування перетворили на щільні комуналки для робітників. Будинок Камінських передали під контори та заготівельні пункти, що врятувало його від заселення мешканцями.

Під час німецької окупації 1941–1944 років підвали пристосували під технічні склади та бомбосховища. У повоєнні десятиліття через перебудови обидва колишні купецькі двори остаточно злилися в єдину територію.

Будинок родини Шардт і міські легенди про підземелля

На непарному боці вулиці під номером 45 збереглася одноповерхова садиба купецької родини німецького походження Шардт. Будівлю з ракушняка звели з просторими парадними залами з фасаду та містким вантажним майданчиком у дворі для контролю за відправкою гуртових партій товарів.

Під будинком також залягали глибокі наскрізні склепінчасті підвали. Після націоналізації споруду займали адміністративні установи, з кінця 1980-х років тут діяло міське Бюро подорожей та екскурсій, а пізніше приміщення перейшло до приватних власників під магазин.

Місцеві старожили зберігали свідчення про те, що розгалужені підземні комунікації старовинних купецьких кварталів у повоєнні роки використовувалися контрабандистами та вели аж до району міського порту. 

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.