Церковні свята та народні прикмети з 7 по 13 вересня

Перша половина вересня за новоюліанським календарем поєднує великі християнські свята з віковими спостереженнями хліборобів за зміною пір року. Тиждень із 7 по 13 вересня нагадує про силу родинного миру, урочистість Малої Пречистої та природні вісники зими — від щедрих врожаїв горобини й небезпечного лісового Змієвика до прощального курликання журавлиних зграй.

Макарій: придивитися до горобини

7 вересня за новоюліанським календарем православні вшановують пам’ять преподобномученика Макарія Канівського — архімандрита Канівського, Овруцького та Переяславського, чудотворця. Цього ж дня вшановують Вінницьку, або Вінницько-Рожецьку, ікону Божої Матері. А народний календар у цю пору вже пильно придивлявся до осінніх прикмет. Однією з головних природних «віщунок» вважалася горобина: рясно вродила — чекай зими сніжної та суворої.

До горобини в українській традиції ставилися з особливою пошаною. Її вважали деревом-оберегом, а грона червоних ягід — захистом оселі від лиха та недоброго ока. Ягоди сушили, заготовляли на зиму, а гілочку горобини могли тримати в хаті. Без потреби ламати дерево не годилося: у народній уяві воно мало свою силу й майже живу душу. Є в цій давній прикметі й раціональне зерно: урожай горобини залежить від погодних умов, тож уважне спостереження за деревом справді могло дещо підказати хліборобові про перебіг сезону.

Мала Пречиста: осінні гостювання і хліб на столі

8 вересня — Різдво Пресвятої Богородиці, одне з великих Богородичних свят. У народі його знали як Малу Пречисту, Першу Пречисту, Осенини, Оспожинки. Це була пора, коли церковне свято природно впліталося в річне коло селянського життя: осінь уже вступала у свої права, жнива та основні польові роботи добігали кінця, тож наставала пора подякувати за врожай і зібратися родиною. Пекли хліб, накривали стіл, ходили в гості та приймали гостей. У деяких місцевостях молоде подружжя запрошувало до себе рідню, а старші придивлялися, чи ладнає молода сім’я з господарством, чи є в хаті порядок і запаси на зиму. Для молодої господині така гостина була своєрідним іспитом перед родом.

Та передусім це був день, пов’язаний із пошаною до Богородиці — покровительки родини, материнства й домашнього ладу. До неї зверталися з молитвами за дітей, здоров’я, мир у сім’ї та достаток. Побутувало й повір’я: щоб статки не минали хату, на Малу Пречисту не слід залишати стіл порожнім. Хліб на столі був не просто їжею — він означав достаток, добру долю та неперервність родинного життя.

Йоаким і Анна: день родинної надії

9 вересня згадують праведних Йоакима та Анну — батьків Пресвятої Богородиці. Їхня історія здавна надавала цьому дню особливого родинного змісту: подружжя довго не мало дітей, але не втрачало віри та надії. Тому в народному сприйнятті цей день пов’язували з родиною, подружньою злагодою, вірністю та надією на продовження роду. Доброю прикметою вважалося прожити його без сварок. Особливо не радили чоловікові й дружині «заводити колотнечу»: вірили, що вереснева сварка може затягнутися надовго й принести неспокій у хату.

Придивлялися й до павутиння. Якщо в повітрі рясно пливли тонкі сріблясті нитки бабиного літа, а сонце ще щедро гріло землю, чекали теплої та сухої осені.

Три сестри: горобина на оберіг

10 вересня — день пам’яті трьох мучениць-сестер: Мінодори, Митродори та Німфодори, які, за переказом, разом прийняли мученицьку смерть. У народних уявленнях цього дня знову особливе місце посідала горобина. Її гілочку могли тримати в оселі як оберіг від лихого ока, проте зривати чи ламати гілля без потреби не радили. Особливо шанували дерева, що росли біля хати, при дорозі або на межі: їм нерідко приписували захисну силу, наче вони самі стояли на сторожі людського обійстя.

Існувало й побутове повір’я щодо сімейних сварок: хто цього дня посвариться з чоловіком чи дружиною, той може надовго втратити мир у хаті. Народна мудрість була простою: не розпалюй сварку — і легше буде зберегти злагоду.

Феодора: придивитися до бджіл і грибів

11 вересня — день пам’яті преподобної Феодори Олександрійської Молодшої. Її житіє незвичайне: прагнучи чернечого життя, Феодора переодягнулася в чоловічий одяг і певний час жила в монастирі, приховуючи своє походження. Та для народного календаря середина вересня означала передусім інше: літо остаточно відходить, і господар уже думає про зиму.

Придивлялися до бджіл: якщо вони ще жваво літали й не поспішали до вуликів, осінь обіцяла бути довгою та теплою; якщо ж комахи рано ховалися, це сприймали як ознаку близьких холодів. Не оминали увагою й гриби — рясний грибний врожай вважали передвісником сніжної зими. Важливими були й озимі: дружні сходи радували господаря, а кволі змушували замислитися, чи не буде наступний рік сутужним.

Змієвик: ліс уже готується до зими

12 вересня вшановують пам’ять священномученика Автонома, єпископа Італійського. У народних віруваннях ця пора пов’язувалася насамперед зі зміями. Казали, що вони вже починають шукати собі зимові сховки, тож без особливої потреби до лісу краще не ходити, а зустрівши плазуна — не чіпати й дати йому спокійно відповзти. Так у народній уяві виникав своєрідний Змієвик — час, коли ліс змінювався разом із порою року й вимагав від людини більшої обережності. За давнім повір’ям стояло й точне спостереження: з похолоданням змії справді стають менш рухливими та шукають місця для зимівлі.

Придивлялися в цей час і до дубів. Рясно вродили жолуді — чекали доброго врожаю наступного року. Якщо листя довго трималося на гіллі, сподівалися на затяжну осінь. Раннє ж пожовтіння дерев віщувало швидке наближення холодів.

Корнилів день: Журавлине віче

13 вересня за новоюліанським календарем вшановують пам’ять священномученика Корнилія Сотника, єпископа. Цього дня церковний календар також згадує оновлення храму Воскресіння Христового в Єрусалимі та готує вірян до свята Воздвиження Чесного Хреста. А народний календар мав своїх провісників — крилатих. Найуважніше стежили за журавлями: якщо птахи рано збиралися в ключі й вирушали у вирій, чекали швидкого похолодання. Високий журавлиний лет віщував добру днину, низький — негоду. Недарма цю пору пов’язували з поетичною назвою Журавлине віче: над полями й луками вже чулося прощальне курликання, а в небі один за одним ставали журавлині ключі.Та не лише птахи підказували господареві, що осінь набирає сили. Саме час було завершувати збирання коренеплодів. У різних місцевостях до цієї пори намагалися викопати картоплю, буряк, моркву та іншу городину. Недарма казали: «Усякому корінцю — своя пора».

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.