Арка з тесаного вапняку та підземний склад XIX століття: на вулиці Столярній у Миколаєві дослідили старовинну садибу

На вулиці Столярній, 11 у Миколаєві збереглися масивні кам'яні ворота з аркою та монументальний вхід до підвалу із залізними стулками, викладений із тесаного вапняку. Про історію цієї садиби, її архітектуру та роль підземних споруд Воєнної Слобідки розповіла миколаївська дослідниця міської історії Ірина Івкова на своїй тематичній сторінці у Facebook.

Будівництво за стандартами Грейга та Акройда

Забудова Воєнної Слобідки розпочалася у 1820-х роках за розпорядженням головного командира Чорноморського флоту адмірала Олексія Грейга як стратегічний тил для Миколаївського Адміралтейства. Район розпланували на регулярні квартали, де нарізали ділянки для відставних матросів, унтерофіцерів, теслярів і майстрових. Адмірал встановив сувору вимогу зводити будинки виключно з місцевого каменю для запобігання пожежам і створення оборонного периметра верфі.

У середині XIX століття, за адмірала Михайла Лазарєва, до проєктування залучили англійського архітектора Карла Акройда. Його стиль із використанням якісного тесаного ракушняка став зразком для міста: мешканці почали зводити капітальні будинки з високими парканами, в'їзними арками та глибокими підвалами. Назва вулиці Столярної вказує на фах її перших поселенців — високооплачуваних корабельних столярів, червонодеревників і теслярів Адміралтейства, які оздоблювали військові вітрильники.

Оптовий склад навпроти ринку та унікальна геологія

Навпроти будинку на Столярній, 11 історично розташовувався Воєнний (згодом — Адміралтейський) ринок — головний торговельний центр Слобідки, куди звозили рибу, м'ясо, овочі та вино. Наявність великого ринку пояснює конструкцію садиби: монументальний підвал з окремим входом із двору використовувався як оптовий склад заможного купця чи підрядника. Підводи заїжджали крізь високу кам'яну арку воріт, після чого товар одразу розвантажували під землю.

Логістичне значення об'єкта підсилювалося близькістю до вулиці Купецької (нині — Марка Кропивницького), яка сполучала Спаську пристань на Бузькому лимані з Адміралтейством на Інгулі. Крім того, плато Воєнної Слобідки розташоване на природних вапнякових пустотах. Через це мешканці тривалий час не будували звичайної каналізації, а пробивали вертикальні шурфи прямо в скельну породу, куди стікала вода. Ця підземна циркуляція повітря та карстові порожнини забезпечували постійну сухість у глибоких підвалах.

Після Кримської війни та скорочення флоту ринок припинив роботу, а площу засадили деревами. На початку XX століття міське Товариство тверезості відкрило тут «Сад тверезості» з чайною та літнім театром (за радянських часів — парк Петровського, нині — парк «Народний сад»).

Підпілля Другої світової, дефіцит і сучасне укриття

Капітальні підземелля району продовжували використовувати і в наступні десятиліття. У 1920–1930-х роках під час НЕПу, колективізації та карткової системи підвали слугували сховищами для товарів.

У роки Другої світової війни та нацистської окупації Миколаїв був базою авіації Люфтваффе, а поблизу Слобідки проходили залізничні гілки зі складами палива. Місцеві підпільники додавали спеціальну суміш у цистерни з німецьким авіаційним бензином, що виводило з ладу двигуни літаків. Під час подальших облав і зачисток глибокі підвали із залізними дверима рятували місцевих жителів від депортації, патрулів та артилерійських обстрілів.

У повоєнні часи підвал використовували для зберігання дефіцитних товарів, у 1970–1980-х роках — під господарські потреби та консервацію, а під час повномасштабного російського вторгнення старовинна підземна споруда знову слугує захисним укриттям під час повітряних тривог.