Епідемія сміху в Танганьїці 1962 року: стрес і сувора дисципліна паралізували роботу 14 шкіл в Африці

30 січня 1962 року в школі-інтернаті місії в поселенні Кашаша, розташованому неподалік озера Вікторія на території сучасної Танзанії, троє учениць почали неконтрольовано сміятися. Упродовж наступних місяців аналогічні напади поширилися на сусідні громади, охопивши близько тисячі людей та змусивши місцеву владу закрити 14 навчальних закладів. Дослідження причин цієї аномалії, яку в медицині класифікують як колективне психогенне захворювання, опублікував історичний ресурс Przez Wieki.

Спалах у Кашаші та поширення регіоном

Події в школі для дівчат у Кашаші розгорнулися менш ніж через два місяці після того, як Танганьїка здобула незалежність від Великої Британії (9 грудня 1961 року). Реакція трьох школярок швидко передалася іншим, проте стан дівчат не був проявом веселощів: вони почергово сміялися та плакали, скаржилися на біль, задишку, загальну слабкість, тривогу, а деякі непритомніли або хаотично рухалися.

У першій фазі симптоми зафіксували у 95 зі 159 учениць. У частини дітей напад минав за кілька годин, в інших — повторювався днями. Вчителі залишалися здоровими, однак навчальний процес було зірвано.

18 березня 1962 року заклад закрили, а учениць відправили додому, сподіваючись зупинити ланцюгову реакцію. Втім, це спричинило перенесення розладу в інші населені пункти:

• у селі Ншамба за кількадесят кілометрів від Кашаші у квітні та травні схожі прояви виявили у 217 осіб, переважно дітей та молоді;

• спроба відновити навчання в Кашаші 21 травня призвела до другої хвилі серед 57 дівчат, після чого школу знову закрили наприкінці червня;

• того ж місяця спалах нападів сміху та плачу зафіксували в школі для дівчат у Рамашеньє, де захворіли 48 учениць;

• загалом випадки фіксувалися в радіусі близько 160 кілометрів від міста Букоба й остаточно припинилися лише через 18 місяців.

Пошук токсинів та історичні паралелі

Медичні фахівці шукали причини в інтоксикаціях або інфекційних захворюваннях, проте лабораторні тести не виявили жодних бактерій, вірусів чи токсинів у воді та продуктах. Спалах поширювався не типовими шляхами інфекцій, а лініями родинних і шкільних зв'язків. Поширення чуток про отруєне повітря та навмисне зараження лише посилювало паніку серед місцевих жителів.

Подібні випадки колективних психогенних реакцій траплялися й раніше. Одним із найвідоміших історичних прикладів є «танцювальна чума» в Страсбурзі влітку 1518 року, коли містяни безперервно танцювали на вулицях протягом кількох тижнів. Сучасні історики пов'язують події XVI століття із хронічним стресом, голодом, епідеміями та глибоким страхом перед божественним покаранням.

Дослідження причин: стрес замість вірусу

Лінгвіст і дослідник гумору та когнітивних процесів Крістіан Хемпельманн, який проаналізував звіти про події в Танганьїці, звернув увагу на спрощення та перекручування в масовій культурі. Люди не сміялися безперервно півтора року, а сам розлад являв собою реакцію організму на сильний стрес, яка включала плач, біль і проблеми з диханням.

Хемпельманн пов'язав те, що сталося, із психологічним тиском на учениць: високими вимогами з боку викладачів і батьків, а також суворою дисципліною в закритому інтернаті. Крім того, дослідники відзначають контекст суспільної трансформації після здобуття країною незалежності, коли молоді люди опинялися на межі між традиційним сімейним укладом та вимогами нових інституцій. Фізичні прояви стали несвідомою відповіддю організму на тривалу перенапругу в замкненому колективі.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.