Який вигляд мав перший предок собак: він лазив по деревах і мав п’ять пальців

Історія сучасних собак почалася зовсім не з тварин, схожих на звичних нам вівчарок, вовків чи лисиць. Понад 40 мільйонів років тому в Північній Америці жив невеликий хижак, якого вчені вважають одним із найдавніших представників родини псових. Його називали геспероціоном (Hesperocyon), і зовні він радше нагадував невелику куницю чи єнота, ніж собаку.

Геспероціон жив на території Північної Америки приблизно від 42,5 до 31 мільйона років тому. Його рештки знаходили на території від сучасної південної Канади до штату Колорадо. Довжина тварини разом із хвостом становила близько 80 сантиметрів. У неї було витягнуте тіло, короткі ноги, довгий хвіст і загострена морда.

Особливо незвичайною особливістю геспероціона були його лапи. На відміну від сучасних псових, він мав по п’ять пальців, а один із кігтів був помітно збільшений. Деякі палеонтологи припускають, що така будова могла допомагати тварині утримуватися на деревах. Судячи з особливостей тіла, давній хижак справді міг проводити частину часу серед гілок.

Де жив давній хижак

У період існування геспероціона клімат Північної Америки значно відрізнявся від сучасного. Великі території континенту вкривали теплі та вологі субтропічні ліси. Припускають, що геспероціон мешкав у густій рослинності, пересувався між деревами та полював у підліску.

Дослідники вважають, що він міг бути хижаком, який полював із засідки. Невелика та рухлива тварина, ймовірно, чатувала на здобич, а потім раптово атакувала її. Основу раціону становили дрібні тварини — передусім гризуни, а можливо, й комахи.

Водночас геспероціон, судячи з особливостей зубів, міг бути не винятково м’ясоїдним. Час від часу він, імовірно, споживав рослинну їжу. У цьому його раціон міг нагадувати харчування деяких сучасних всеїдних хижаків.

Як з’явилися наземні хижаки

Однією з найважливіших подій в еволюції псових стала зміна клімату. На початку олігоцену Північна Америка почала ставати прохолоднішою, субтропічні ліси скорочувалися, а на їхньому місці поширювалися відкриті простори та трав’янисті рівнини.

Зміна навколишнього середовища змусила давніх псових пристосовуватися до нових умов. Життя на відкритій місцевості вимагало більшої швидкості та витривалості. Поступово перевагу отримували тварини з довшими кінцівками та здатністю переслідувати здобич на землі.

Саме цей перехід від лісового способу життя до існування на відкритих просторах міг відіграти важливу роль у подальшому формуванні псових, які згодом стали швидкими наземними хижаками, подібними до сучасних вовків.

Від геспероціона до сучасних собак

Геспероціон існував близько 11,5 мільйона років. Від спорідненої з ним давньої групи згодом сформувалися три основні еволюційні лінії псових.

Одна з них — Hesperocyoninae — була найдавнішою і з часом повністю зникла. Друга — Borophaginae, яку іноді називають лінією «кісткодробильних собак», також вимерла. Представники цієї групи мали потужні щелепи та поступово займали різні екологічні ніші.

Третя лінія — Caninae — виявилася найбільш успішною з еволюційного погляду. Саме до неї належать сучасні собаки, вовки, лисиці та інші нині живі представники родини псових.

За даними палеонтологів, усі сучасні види псових мають спільного далекого предка, пов’язаного з цією давньою історією. Таким чином, невелика тварина розміром приблизно із сучасну куницю, яка колись пересувалася серед дерев Північної Америки, стала однією з важливих ланок в історії еволюції собак.

Зникнення геспероціона, ймовірно, було пов’язане насамперед зі зміною клімату та скороченням звичного лісового середовища. Крім того, давнім псовим доводилося конкурувати з іншими хижаками, зокрема з котячими, які згодом також поширилися в Північній Америці.

Сьогодні геспероціон давно зник, однак його еволюційна спадщина продовжується. Від давніх ліній псових походять десятки видів, а Caninae залишається єдиною лінією родини псових, представники якої збереглися до наших днів.

Більше новин читайте тут: up.mk.ua/uk, www.facebook.com/upravda, t.me/upravda