Закінчення Першої світової війни та її наслідки для України

Перша світова війна завершилася 11 листопада 1918 року о 11-й годині ранку, коли в Комп'єнському лісі пролунав сигнал «Припинити вогонь!». Для більшості європейців це означало кінець чотирирічної бійні, яка забрала майже 10 мільйонів життів і зруйнувала чотири імперії. Але для України той самий день став не крапкою, а лише комою в довгій низці конфліктів. Поки на Заході святкували перемогу, на наших землях німецькі війська ще стояли з гвинтівками напоготові, а політичні сили готувалися до нової боротьби. Разом з міжнародним культурним порталом Експеримент розглянемо, як закінчення світової війни вплинуло на українські землі: від падіння гетьманату Скоропадського до народження ЗУНР і остаточної втрати державності в 1921 році.

Листопадова революція: від Кіля до Берліна за шість днів

Усе почалося 3 листопада 1918 року в порту Кіль. Матроси імперського флоту відмовилися виходити в море на останній, безглуздий бій проти британців. Їх підтримали робітники, які кричали «Хліба і миру!». За кілька днів повстання перекинулося на Гамбург, Мюнхен, Берлін. 9 листопада кайзер Вільгельм II зрікся престолу, а Німеччина була проголошена республікою. Ця швидкоплинна революція не лише поклала край монархії, а й зруйнувала військову машину, яка тримала в окупації величезні території Сходу Європи, включно з Україною.

Для німецьких солдатів на українських землях революція означала одне: додому. Офіцери втратили контроль, солдати почали дезертирувати цілими підрозділами. Ще в жовтні 1918 року німецьке командування обіцяло гетьману Скоропадському підтримку до весни 1919-го. Але після 9 листопада ці обіцянки стали порожнім звуком. Вже в грудні німецькі частини почали евакуюватися через Польщу та Румунію, залишаючи за собою порожні казарми й склади зброї.

Комп'єнське перемир'я: коли годинник зупинився для всіх, крім нас

На світанку 11 листопада в штабному вагоні маршала Фоша німецька делегація підписала капітуляцію. Умови були жорсткими: виведення військ з усіх окупованих територій, здача флоту, артилерії, літаків. Для України це означало кінець німецької окупації, яка тривала з лютого 1918 року. Гетьман Павло Скоропадський прийшов до влади саме завдяки німецьким багнетам після розгону Центральної Ради. Тепер ці багнети зникали.

Але війна для України не закінчилася. Більшовики наступали з півночі, польські легіони готувалися до війни за Галичину, денікінці мріяли про «єдину неподільну». Німецькі війська, які ще залишалися, тримали нейтралітет, але не втручалися в місцеві конфлікти. У Києві, Харкові, Одесі панувала невизначеність: хто прийде до влади завтра?

Падіння гетьманату: коли опора зникла під ногами

Павло Скоропадський розумів, що без німців його режим не протримається. Він намагався маневрувати: у листопаді 1918 року проголосив федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією, сподіваючись на підтримку Антанти. Але було пізно. 13 листопада Директорія УНР на чолі з Винниченком і Петлюрою почала антигетьманське повстання. Без німецької підтримки Скоропадський не мав шансів.

14 грудня гетьман зрікся влади й виїхав до Німеччини. Його місце зайняла Директорія, яка обіцяла демократію, земельну реформу й незалежність. Але реальність виявилася суворішою: армія була деморалізована, скарбниця порожня, селяни не хотіли воювати. Закінчення світової війни, яке мало принести мир, стало каталізатором хаосу.

Листопадовий чин: коли Галичина сказала «ні» Польщі

Поки в Наддніпрянській Україні падав гетьманат, у Львові сталася інша подія. Вночі з 31 жовтня на 1 листопада українські військові частини роззброїли австрійські гарнізони й підняли над ратушею синьо-жовтий прапор. Це був Листопадовий чин — народження Західноукраїнської Народної Республіки.

Німецька революція послабила Австро-Угорщину, яка розпадалася на національні держави. Українці Галичини скористалися моментом: проголосили ЗУНР і відразу заявили про об'єднання з УНР. Це був короткий період ейфорії: власна армія, пошта, залізниця, навіть дипломатичні представництва в Європі. Але Польща не змирилася з втратою Львова. Уже в листопаді почалася польсько-українська війна, яка тривала до липня 1919 року.

Директорія проти всіх: коли ворогів було більше, ніж союзників

Директорія успадкувала розвалену державу. На півночі більшовики створювали Українську Радянську Республіку, на півдні — денікінці, на заході — поляки. Армія УНР налічувала до 100 тисяч бійців, але була погано озброєна й демотивована. Селяни, які складали її основу, дезертирували, щоб повернутися до жнив.

У січні 1919 року Директорія втратила Київ. Петлюра відступав на захід, шукаючи підтримки в Антанти. Французи й британці обіцяли допомогу, але лише за умови союзу з Денікіним. Петлюра відмовився. Навесні 1919-го УНР трималася лише на Волині й Поділлі. Закінчення світової війни, яке мало звільнити ресурси для відбудови, стало початком кінця української державності.

1921 рік: коли остання надія згасла в польському полоні

До 1921 року українські землі були поділені між чотирма державами. Більша частина увійшла до Української РСР, Галичина — до Польщі, Закарпаття — до Чехословаччини, Буковина — до Румунії. Армія УНР інтернована в Польщі, Петлюра в еміграції. Останній бій Української Галицької армії відбувся в липні 1919-го під Києвом, коли вона перейшла на бік денікінців, щоб уникнути більшовицького полону.

Ризький мир 1921 року між Польщею та РСФРР остаточно поховав мрії про соборну Україну. Світова війна закінчилася для Європи в 1918-му, для України — лише в 1921-му, і закінчилася поразкою.

Уроки війни, яка не закінчилася

Закінчення Першої світової війни стало для України не миром, а початком нової війни — за власну державу. Зникнення німецької окупації зруйнувало гетьманат, але не дало шансів Директорії. Народження ЗУНР показало, що українці здатні до самоорганізації, але не мали сил протистояти сильнішим сусідам. У 1918–1921 роках Україна втратила незалежність, але здобула досвід, який стане в нагоді в майбутньому.

Сьогодні, коли ми дивимося на ті події, розуміємо: державність не дається раз і назавжди. Її треба виборювати щодня. Перша світова війна закінчилася сто сім років тому, але її уроки для України актуальні й досі.