"Наполеоніда" на мапі Європи: як Україна стала ключовим елементом у планах Наполеона Бонапарта

На початку XIX століття Європа здригалася від поступу Великої армії, а Наполеон Бонапарт, корсиканець, який став імператором Франції, прагнув перекроїти політичну мапу континенту. Його амбіції виходили за межі простих військових перемог: він створював імперію, де кожен крок був частиною масштабної геополітичної гри. Для українського читача, зацікавленого в історії, особливий інтерес становить те, як цей геній війни дивився на Україну: не як на периферію Російської імперії, а як на ключовий елемент у своєму грандіозному плані. Війна 1812 року, відома як російська кампанія, стала призмою, через яку Наполеон побачив потенціал українських земель і їхніх легендарних мешканців – козаків.

Разом з Міжнародним культурним порталом Експеримент розкриваємо не лише військові аспекти, але й глибші стратегічні наміри Бонапарта, його плани щодо створення нових держав на українських теренах та інтелектуальний спадок, втілений у праці Шарля-Луї Лезюра. Ми зануримося в контекст, де козацька спадщина стає інструментом для розуміння минулого і сьогодення, адже для українців це не просто історія – це частина національної ідентичності, що резонує з боротьбою за самостійність.

Ця тема набуває особливої актуальності сьогодні, коли Україна знову опинилася в центрі геополітичних змагань. Наполеонівські амбіції щодо наших земель нагадують про вічну привабливість України як буфера, ресурсу та культурного перехрестя. Ми розглянемо, як імператор, готуючись до вторгнення в Росію, бачив Україну не лише як шлях до Москви, але й як потенційну незалежну сутність. Через призму 1812 року ми побачимо, як і Наполеон залишив слід у нашій історичній пам'яті. 

Козаки в планах Наполеона перед російською кампанією

Ще до початку Російської кампанії 1812 року Наполеон Бонапарт виявляв інтерес до українських земель, зокрема через спадщину запорозьких козаків, чия Січ була зруйнована Катериною II у 1775 році. Ці воїни, відомі своєю непокорою та військовою майстерністю, залишили слід у європейській історії, зокрема через Задунайську Січ – автономне козацьке поселення на османських теренах.

У дипломатичному плані Наполеон використовував канали зв'язку з Росією, щоб зрозуміти внутрішню динаміку імперії, включаючи українські землі. Через посланців, як-от Олександр Чернишев, який перебував у Парижі з 1807 по 1812 рік, імператор отримував інформацію про антицарські настрої в Україні. Чернишев, сам походячи з козацьких кіл, служив каналом комунікації, але водночас збирав розвідку для царя Олександра I. Це створювало атмосферу взаємного шпигунства, де Наполеон намагався оцінити потенціал козаків як союзників або загрози. Він вивчав історію регіону, звертаючи увагу на події, як-от союз козаків з Карлом XII під час Полтавської битви 1709 року, що пройшла на українських землях. Ці знання формували його переконання, що Україна може стати слабкою ланкою в російській імперії, якщо правильно розіграти національні прагнення.

Крім того, союз Франції з Османською імперією з 1806 року відчиняв непрямі двері до Задунайської Січі – нащадків запорозьких козаків, які оселилися на османських теренах після 1775 року. Ці козаки воювали проти Росії в російсько-турецькій війні 1806–1812 років, і Наполеон заохочував османів до активних дій на південному фронті, щоб відволікти російські сили. Хоча прямих емісарів до Січі не зафіксовано, дипломатичні зусилля через Стамбул могли торкатися координації з козацькими загонами. Це свідчить про те, що інтерес Наполеона до українських козаків був не випадковим, а частиною ширшої стратегії, спрямованої на ослаблення Росії через її периферії.

Геополітичні амбіції: плани Наполеона щодо переділу Східної Європи

Найбільш інтригуючим аспектом інтересу Наполеона до України є його стратегічні плани, які виходили далеко за межі простої військової кампанії. Перед вторгненням 1812 року імператор доручив своїм дипломатам розробити сценарії розчленування Російської імперії, де українські землі займали центральне місце. Згідно з меморандумами графів де Отріву та Монгайяру, Правобережна Україна мала бути повернена до складу Великого герцогства Варшавського – польського союзника Франції – для створення буфера проти Росії. Крим та Північне Причорномор'я – Османській імперії. Лівобережна та Південна Україна, включаючи території колишньої Запорозької Січі, розглядалися як основа для двох маріонеткових держав під французьким протекторатом. Ці утворення мали відрізати Росію від Чорного моря та Європи, забезпечуючи Франції контроль над ключовими торгівельними шляхами.

Одна з таких запропонованих держав отримала назву Наполеоніда – протекторат на півдні України, який міг включати елементи козацької автономії для залучення місцевого населення. Цей план відображає розуміння Наполеоном історичної ролі козаків як воїнів, здатних стати основою нової політичної реальності. Він сподівався на повстання в Україні проти царського гніту, спираючись на звіти про селянські заворушення та антиросійські настрої серед козаків. Україна бачилася не лише як джерело ресурсів – зерна, коней та провізії – але й як стратегічний плацдарм для подальшого просування в Азію чи на Балкани.

Ці амбіції були тісно пов'язані з дипломатією: Наполеон називав війну "Другою польською війною", щоб мобілізувати польських націоналістів, і очікував підтримки з Галичини – західноукраїнських земель під австрійським контролем. Союз з Австрією передбачав дії корпусу Шварценберга на Волині, що мало відволікти російські сили. Однак ці плани залишилися на папері через провал кампанії, але вони демонструють, наскільки Україна була інтегральною частиною наполеонівської візії перебудови Європи. Для сучасного українського читача це нагадування про те, як наші землі завжди привертали увагу імперій, стаючи ареною для їхніх глобальних планів.

Роль українських козаків у поразці Великої армії

Хоча основний шлях Наполеона пролягав через Білорусь до Москви, роль українських козаків у війні 1812 року стала вагомою. Указ російського імператора Олександра І про формування в Україні добровільних козацьких полків для боротьби з наполеонівськими військами знайшов відгук серед місцевого населення. Цей заклик оживив традиції козацької звитяги, спонукаючи населення долучатися до захисту імперії. До початку осені 1812 року на українських землях було створено 19 козацьких полків, кожен із яких налічував близько 1 200 вояків. 

Козацькі полки, сформовані зокрема на Полтавщині та Чернігівщині, діяли як мобільні загони, завдаючи ударів по тилах французів. Наприклад, 5-й Український кінний козацький полк, у формуванні якого брав участь Іван Котляревський – автор "Енеїди" – став символом опору. Ці вершники, вправні в розвідці та партизанській війні, перерізали постачання та атакували ізольовані підрозділи, сприяючи хаосу в Великій армії.

Під час відступу козаки перетворили дорогу на пекло для французів. Їхні рейди, поєднані з діями селянських загонів, призвели до значних втрат: з 600 тисяч солдатів Наполеона повернулися лише близько 40 тисяч. Українські козаки, нащадки запорозьких традицій, продемонстрували ту саму мобільність, що вражала Європу століттями. Вони не лише билися на фронті, але й брали участь у закордонному поході 1813–1814 років, дійшовши до Парижа.

Цей досвід змусив Наполеона переосмислити роль козаків, перетворивши їх з тактичної загрози на об'єкт для стратегічного вивчення. 

Інтелектуальна розвідка: "Історія козаків" Шарля-Луї Лезюра як доручення імператора

Після поразки 1812 року Наполеон, прагнучи зрозуміти причини невдачі, доручив Шарлю-Луї Лезюру – французькому історіографу, письменнику та публіцисту (1770–1849) – створити аналітичну працю "Історія козаків". Книга, видана в Парижі 1814 року, стала підсумком козакознавства XVIII – початку XIX століття, базуючись на працях істориків різних країн. Лезюр приділив увагу ключовим подіям: козацьким повстанням кінця XVI століття, гетьмануванню Петра Сагайдачного, повстанню 1637–1638 років. Богдана Хмельницького він вважав найвидатнішим гетьманом, а також проаналізував гетьманування Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Івана Скоропадського та Данила Апостола.

Автор не оминув Коліївщину 1768 року, участь козаків у російсько-турецьких війнах кінця XVIII століття, ліквідацію Запорозької Січі 1775 року та переселення на Кубань. Героїзм козаків під час оборони Відня від турків 1683 року також отримав висвітлення. Ця компілятивна робота, створена за дорученням Наполеона, відображає інтерес французького уряду до козаків як вправних вершників і розвідників, що проявили себе в 1812 році.

У бібліотеці Національного музею історії України зберігається рідкісний примірник праці Шарля-Луї Лезюра «Історія козаків», виданої в Парижі 1814 року, що походить із колекції видатного українського антрополога та етнографа Федора Вовка, який значну частину життя працював у Франції. На книзі стоїть відбиток бібліотечного штампу Книгозбірні Музею антропології та етнології імені Хведора Вовка, що додає їй особливого значення як артефакту, який поєднує європейську та українську історичні традиції.

Цей примірник не лише засвідчує увагу Наполеона до козацької спадщини, але й підкреслює зв’язок між французькою інтелектуальною традицією та українською історіографією. Для сучасних українців ця книга є не просто історичним документом, а й символом того, як козацька історія привертала увагу європейських еліт. Збереження такого примірника в НМІУ нагадує про внесок наших предків у світову історію та їхню роль у формуванні образу України як нації з унікальною військовою та культурною спадщиною.

Спадщина для України: від наполеонівських ідей до національної пам'яті

Наслідки інтересу Наполеона до України простягаються далеко за 1812 рік. Його плани створення протекторних держав на українських землях, хоч і нереалізовані, вплинули на європейську дипломатію, надихаючи пізніші національні рухи. Козаки, як символ опору, стали частиною наративу про українську незалежність, резонуючи з ідеями Шевченка чи Грушевського.

Наполеонівський інтерес до України через козаків і війну 1812 року – це не просто епізод минулого, а ключ до розуміння нашої ролі в Європі. Від планів створення Наполеонід до книги Лезюра про історію козаків, ми бачимо, як Україна була не периферією, а центром геополітичних амбіцій. Сьогодні це нагадує про вічну боротьбу за ідентичність, надихаючи на вивчення історії як інструменту для майбутнього.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.