Історія "Лисиці" – від богемної дівчини до очей мінометної батареї

Катерина, позивний "Лисиця", до початку повномасштабного вторгнення жила яскравим, богемним життям. Родом з Рівненщини, вона, здавалося б, була далека від суворої військової реальності. Проте глибоке розуміння неминучості затяжної війни та потреба у нових силах в армії привели її до усвідомленого рішення змінити своє життя кардинально.

Частина 1

Мистецтвознавець, що обрала військове життя

Маючи абсолютний гуманітарний склад розуму, Катерина навчалася в Національній академії образотворчих мистецтв та архітектури в Києві, готуючись стати мистецтвознавцем. Паралельно з волонтерськими акціями на підтримку армії, дівчина разом з однодумцями організовувала виставки-аукціони, щоб допомагати військовим, навіть не підозрюючи, як скоро це стане її власним життям.

Тернистий шлях до служби

Незважаючи на чітке рішення стати на захист країни, шлях Катерини до лав Збройних Сил виявився непростим. У двох різних ТЦК їй відмовили. Лише в Солом'янському РТЦК, після запитань щодо згоди батьків, їй, трохи більше ніж 20-річній, дали шанс. "Це був мій особистий вибір", – згадує Катерина. Ще з початку 2023 року вона наполегливо намагалася потрапити до армії, але жінок брали неохоче. Навіть спроба влаштуватися кухаром у Гостомелі закінчилася відмовою.

Проте наполегливість дівчини врешті-решт дала свої плоди, і наприкінці 2023 року вона підписала контракт. З березня 2024-го розпочалися її бойові чергування.

Крізь пекло бюрократії та некомпетентності

Шлях Катерини не одразу привів її до 123-ї бригади. Служба в іншому батальйоні стала для неї справжнім випробуванням. Неякісний особовий склад, відчуття васальної залежності та навіть прояви дідівщини – з таким зіткнулася молода жінка, яка прагнула служити. Лише завдяки переведенню до резерву 123-ї бригади, про яку ходили різні чутки, Катерина змогла знайти своє місце.

Зустріч, що змінила все

Першою людиною, яку Катерина зустріла в 123-й бригаді, став Андрій Безбабний. Її вміння продати себе спрацювало на «відмінно». "В мене одразу з душі спав камінь, я зрозуміла, що ось тут – в мінометній батареї я потрапила до своїх людей", – ділиться вона. Після настороженості, викликаної попереднім досвідом, Катерина нарешті відчула адекватне ставлення та підтримку. 

Очі та крила мінометної батареї

У 123-й бригаді Катерина знайшла своє покликання – стала пілотесою БПЛА мінометної батареї. Її гуманітарний склад розуму чудово поєднався з технічними навичками, отриманими на цивільних курсах. "З мавіками подружилася прекрасно, дай мені любий борт і я полечу", – з усмішкою каже вона.

Основні завдання Катерини – це цілевиявлення та механічна робота. Вона відчуває себе повноцінною бойовою одиницею, задіяною на свій максимум, без зайвого виснаження. "Важливо бути роботоспроможною довгий час та не бути тягарем", – підкреслює вона.
Її вибір підтримали батьки та брати, які також служать, розділяючи з нею тягар війни. На жаль, один загинув. 

Історія "Лисиці" – це яскравий приклад того, як війна відкриває нові грані в людях. А ще ця історія про тендітну дівчинку, яка стала незламними воїном та знайшла своє місце у боротьбі за свободу України.

Частина 2

«Не гнийте живцем!»: прямий меседж окупантам від "Лисиці"

"Ми працюємо на різних типах БПЛА там, де наша допомога – повітряні очі та крила – найбільш потрібна", – розповідає "Каскадер", оператор безпілотних літальних апаратів 123 бригади ТрО. У складі їхнього підрозділу особливе місце займає дівчина-пілотеса з позивним "Лисиця", чия майстерність та людяність зіграли ключову роль в унікальній операції зі взяття в полон ворожого солдата.

Шість годин до життя: полон замість смерті

Покинутого на острові російського військового знайшов побратим "Лиси" з позивним "Балу!", він звернув увагу на викинуту свіжу пачку з-під ібупрофену біля човнів. Без боєкомплекту, води та їжі, російський солдат був приречений на жалюгідну загибель. Мудрим рішенням командування ворогу дали шанс на життя, вирішивши взяти його в полон.
Розпочалася складна спецоперація, що тривала понад шість напружених годин. У цей час саме "Лисиця" стала голосом надії для переляканого солдата з іншого боку фронту, підтримуючи з ним контакт через свій дрон.

Віддзеркалення "другої армії світу": спрага та байдужість

"Був момент, який вразив мене до глибини душі та оголив справжнє обличчя так званої "другої армії світу", – з гіркотою згадує "Лисиця". Знесилена людина підбігла до річки і почала жадібно пити брудну воду. Ця жахлива картина красномовно свідчить про ставлення командування ворожої країни до своїх солдатів – їх просто кидають гнити живцем на цих островах".

Іронія долі вражає: полоненому виявилося лише 22 роки – стільки ж, скільки й самій Лисиці.

Найкращий шанс вижити – здатися в полон українським військовим!

Головний висновок, який має зробити кожен російський солдат, – це здаватися в полон!

Чим швидше, тим краще. Українські воїни нікуди не підуть зі своєї землі, а на окупантів тут чекає лише неминуча розплата та безславна смерть.

Саме тому зі сталевою рішучістю, але з нотками людяності в голосі, "Лисиця" звертається до загарбників: "Не гнийте живцем! Здавайтеся в полон!" У цих словах – не лише заклик до збереження власного життя, але й усвідомлення безглуздості їхньої присутності на українській землі. Це шанс на порятунок, який простягає їм молода жінка, яка бачить у кожному солдаті передусім людину, навіть якщо ця людина прийшла з війною на її Батьківщину. 

Якщо ти вмотивований та хочеш встати разом з нами до лав Територіальної оборони, ласкаво просимо в наш центр рекрутінгу. Телефонуй, наші фахівці допоможуть тобі обрати свою спеціальність: 093 123 00 50.

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:
Телеграм-канал  - Facebook  - Instagram.