З ювілеєм! Миколаївський поет Олександр Поляков (Ткачук) святкує 60-річчя

З ювілеєм!

28 травня талановитий миколаївський поет Олександр Леонідович Поляков (Ткачук), член літературно-творчого об’єднання «Стапель» відзначає свій 60-й рік народження.

Він широко відомий  своїми поетичними збірками, друкуваннями в газетах і журналах області, та як член інтернаціональної спілки письменників.

Щиро вітаємо свого колегу зі світлим ювілеєм! Бажаємо високого творчого натхнення, подальших поетичних досягнень, здійснення мрій і планів! Нехай цей вік буде для Вас повний нових відкриттів, цікавих справ і подій, яскравих емоцій, а сонячний настрій і енергія будуть завжди з вами. Нехай не підводить здоров’я, сім’я буде завжди поруч, а в душі панує гармонія і надія на світле завтра.

      З днем народження!

Члени ЛіТО «Стапель».

 

Читачам пропонуємо нові вірші талановитого поета-ювіляра.

 

Я в Україні народивсь

Я в Україні народивсь

В обіймах Бугу та Інгулу,

Приреченим любить зробивсь

Всіх степових вітрів розгули.

 

В гарячий полудень – міраж,

Над морем трав тремтливий хитко.

Джмелів гудіння й пілотаж,

І равлика, що вповз на квітку.

 

І цвіт петрових батогів

Що так підморгують грайливо,

Роси перлини на траві,

Сторожу комишу дбайливу.

 

Хмаринок плин у небесах,

Прогірклі запахи полину,

Комашок повзання в штанях

І глухаря у гущавині.

 

Приречений любить селян,

Нахилених на жовтій ниві,

Між них – як скошений бур’ян,

Кого в селі зовуть лінивим.

 

Мені привітний, щедрий край

Відкрив усі таїни півдня.

Я впевнений: чудовий рай

Зі мною поряд, не деінде.

                             

 

 

         Благаю, Боже

        Розп’ято нас

                            Між заходом і сходом…

                                     Ліна Костенко

 

Війна – чудовисько криваве -

На суходолі й на воді,

Собі дурну здобула славу,

Бо вбивства має на меті.

 

Вона повзе до сіл охайних

І, вивергаючи вогонь,

До тла все спалює негайно,

Смерть сіє зі своїх долонь.

 

Де жили люди – нині попіл,

В містах – руїни, скло,бетон…

Чому Творця високий клопіт

Не перетворить жах на сон?!

 

З обох боків по півмільйона

Загиблих вже в землі гниють,

Не чують Божого закону живі,

Бо ними править лють.

 

Хоча з дитинства всі ходили

На службу, славили Христа,

В них спільних пращурів могили,

Єдина віра є свята.

 

Благаю, Боже мій, уклінно:

Вгамуй це кровопролиття,

Всіх винуватих  на коліна

Постав, примусь до каяття!

 

 

Красунечка весна

Ще вчора лютий кригою, морозом

На шибках візерунки малював,

І з хуртовиною вигукував погрози

Заради жартів небезвинних і забав.

 

Але сьогодні подих його сніжний

Вже ледве чутно. Мабуть, він ослаб

Під час зими, хоч це не дивовижно –

Йому потрібен мудрий ескулап.

 

А його місце дівчина бешкетна

З волоссям сонячним, красунечка весна

Вже зайняла. І ось її прикмета:

Земля теплішає, погода геть ясна.

 

Додолу сльози капають з бурульок

З сумним, тужливим плачем з-під дахів.

В траві комах ми бачимо розгулля,

У сяйві променів – мандруючих птахів.

 

Бруньки вологою налились на деревах -

Вже скоро в листячко одягнуться гілки.

А до вікна мого найближча – яблунева

Так надихає на віршовані рядки!

 

Весну душею неможливо не любити,

Вона пробуджує природу до життя:

Степи, ліси, чагарники і квіти, -

Що незабутнім роблять людям їх буття.

 

 

Весна у Прибужжі

Як завжди, вчасно матінка природа

Перегорнула свій щорічний календар.

Прийшла весна. Відома її врода:

Степи смарагдові, трав запашних нектар.

 

Бджолиний гул над садом яблуневим

Заглушує птахів чудовий спів.

Дерева, мов квітучі королеви,

До себе ваблять зябликів, шпаків.

 

Справляють ящірки у заростях весілля,

Бо прагнуть змолоду продовжити свій рід.

Загомоніло, ожило усе довкілля.

Весну стрічає і затятий домосід.

 

Немов у вогнищі, тріщать на соснах шишки,

Прогріті сонячним, ласкавим вже теплом.

Здається, що гризе їх білка або мишка,

Що не змогла знайти комору із зерном.

 

Як пан та панночка, фазанове подружжя,

Немов на подіумі ходять по траві,

Бо та розкинулась, як килим у Прибужжі.

В ній первоцвіти, як ті  бусинки скляні…

 

Нам розсип пролісків -  загублене намисто

Попід ногами пелюстками миготить.

Раптово жайворонок здійметься зі свистом -

Це мимоволі призупинить нас на мить.

 

І, оглядаючись з цікавістю навколо,

Ми осягнемо кожну малість до дрібниць.

Душа зігріється, бо взимку захолола,

Весна ходою йде справжнісіньких цариць!

 

Немає кращої пори у цілім році:

Буяння фарб, різноманітний аромат…

Весні – відмінній гастролюючій акторці,

Господь шле квіти і небесних янголят.

 

Улюбленець Евтерпи¹

           Акровірш

Аркуш білесенький – втіху поета,

Дивними фарбами слів кольористих,

Аж до світанку, куплет за куплетом,

Майстер пером прикрашав золотистим.

Митця цього в Польщі і в світі шанують,

Ім’я його знають дорослі і діти,

Це знатна людина! За нею сумують.

Книжки з його віршами – крихітні квіти.

Евтерпа вночі, зі своєї скарбниці

Великому майстру рядки дарувала,

Ирстилась над ним на небесній хмаринці –

Чарівная муза поета кохала.

                                      Евтерпа¹ – муза ліричної поезії.