Нас всіх єднає Україна

Сьогодні ми починаємо з історії про Михайла Дмитровича Черника — полковника Збройних сил України, ветерана, члена президії ГО «Єланецька організація ветеранів України». Його відданість Батьківщині, служба та активна діяльність після завершення військової кар'єри заслуговують на увагу і глибоке вивчення. Сьогодні Михайло Дмитрович є не лише прикладом мужності та патріотизму, але й активним учасником громадського життя, продовжуючи служити своїй країні навіть після виходу на пенсію.

Народився Михайло Дмитрович 30 травня 1945 року в селищі Єланець. Навчався в місцевій середній школі, яка вже й на той час славилася високими результатами у навчанні та вихованні учнів.   Першою вчителькою його була Сара Олексіївна Сєнчина (мама відомої співачки  Людмили  Сєнчиної). Одним із улюблених  предметів був курс «Допризовна військова підготовка» ( тепер «Захист України»). Викладав його на той час вчитель Іван Іванович Стоянов, який демобілізувався з армії, маючи високе офіцерське  звання та вроджений талант педагога. На своїх заняттях  він звернув увагу на розумного, відповідального, дисциплінованого учня з розвиненим мисленням і запропонував йому обрати професію, пов’язану із захистом  Вітчизни.

Закінчивши 11 класів Єланецької середньої школи у 1963 році, Михайло Дмитрович, прислухавшись до порад педагога-наставника та порухів своєї душі,   вирішив вибрати професію за покликанням серця  – стати військовим. Тому, після   служби в армії, вступив на навчання у Київське вище загальновійськове командне училище і закінчив його з відзнакою.

Вже з посади командира мотострілкового батальйону у званні капітана вступив на навчання у  військову академію.  Після її закінчення та проходження курсів  «Постріл»  йому було присвоєно звання майор. У 42 роки достроково присвоєно звання полковник.

Під час служби перебував на посадах від командира взводу, командира роти, начальника штабу батальйону до начальника штабу полка. Після курсів удосконалення був призначений в штаб військового округу начальником відділу воєнної цензури. Службу проходив у тому числі у Києві, Ризі,  Вільнюсі. Військову службу завершив в Одесі в штабі Південного оперативного командування.  За час проходження військової служби 12 разів разом із сім’єю прийшлось змінювати місце проживання.  Мужньо і стійко перенесли всі випробування, життєві негаразди.  

Брав участь у чотирьох військових парадах в Києві на Хрещатику. Звільнений в запас за станом здоров’я у віці 51 року з правом носіння військової форми одягу. Михайло Дмитрович витримав складний темп життя, віддавши свої кращі роки військовій службі.

Нагороджений орденом «За службу Батьківщині у Збройних силах»,  нагрудним знаком «За військову доблесть» Міністерства оборони України, багатьма медалями.

Після звільнення в запас працював в обласній  редакції «Книги Пам’яті України. Миколаївська область”  та «Книги Скорботи України. Миколаївська область» по Єланецькому району.

Збирав інформацію під час численних зустрічей з ветеранами Другої світової війни,  сім’ями  загиблих у кожному населеному пункті Єланецького району, опрацьовував документи райвійськкомату  та обласного архіву,  матеріали шкільного, районного музеїв та використав ще багато інших форм дослідження по даному напрямку роботи.  Систематизував і надіслав до друку в редакцію « Книг…» точні статистичні дані про участь жителів Єланецького району в Другій світовій війні.

Після завершення роботи по увіковічненню  імен жертв Другої світової війни  Єланеччини,  Черник Михайло Дмитрович зайнявся  збиранням та оформленням матеріалів про історичні події афганської війни, інших миротворчих операцій та участь у них воїнів-земляків. З великою пошаною і гордістю описав військову діяльність, неймовірні вчинки героїзму, мужності під час служби випускників Єланецької школи -  офіцерів запасу, які  наразі скромно проживають в Єланці. Про них (з їх дозволу) Михайло Дмитрович розповідав під час зустрічей  із школярами, членами президії Єланецької організації ветеранів України та інших урочистих заходах. Точність і достовірність – непорушні умови його розповідей, рукописних записів, в яких відображено нелегкі і героїчні долі військовослужбовців нашого краю різних поколінь. Вони є гідним   прикладом для наслідування сучасному поколінню, на долю якого, на превеликий жаль, випала війна. Їх всіх єднає Україна.   

О. В. Трав’янко, голова Громадської організації «Єланецька організація ветеранів України».