100-річний ювілей відзначила жителька Миколаєва Дар'я Миронівна

Сто років - дата вагома. Можливо, у порівнянні з Вічністю, в якій і тисяча років, як один день, це і невеликий проміжок часу. Але за нашими земними мірками сто років - воістину епохальний період! Уявіть собі, довгожителі, яким виповнилося 100 років, прожили ціле століття і були очевидцями вікових подій!
2 жовтня свій сторічний ювілей відзначила мешканка Миколаєва Дар'я Миронівна Матях. Сто років - золотий вік. Люди, які змогли дожити до вікового рубежу, варті не просто поваги, а справжнього захоплення. Ювілейний день народження - чудова нагода згадати довгий і нелегкий життєвий шлях людини.
Дар'я  Миронівна народилася 2 жовтня 1924 року на станції Городище Черкаської області у багатодітній родині простих трудівників. Даша була третьою дитиною з дев'яти дітей Тетяни та Мирона Коваль.

Батьки працювали на колгоспних полях, батько був комірником, і зрозуміло, що діти з дитинства були привчені до праці, допомагали батькам. Загалом, дитинство проходило як у всіх сільських дітей - у клопотах по господарству, турботі про молодших братів та сестер, в іграх, навчанні та сімейному спілкуванні. Але дитинство Дар'ї, як і спокійне мирне життя, закінчилося різко, буквально в один день. Почалася війна. На той час дівчина встигла закінчити 9 класів школи.
Батько і два старші брати відразу пішли на фронт. А її, зовсім юну, рано-вранці 1942-го забрали з батьківського дому і відвезли в невідомому напрямку німці та поліцаї, що раптово увірвалися до хати. Дар'ю разом з іншими українськими дівчатами та хлопцями посадили у товарні вагони, заганяючи по 50 осіб у вагон, та відправили на примусові роботи до Німеччини. Так Даша зі вчорашньої школярки стала остарбайтером.

Усю війну дівчина тяжко працювала на авіаційному заводі «Юнкерс» у м. Дессау. У дві зміни, вдень та вночі, виготовляли на верстатах гайки. Жили в бараках, погано харчувалися, були напівголодні та напівроздягнені, хворіли.
У 1944 р. англійці та американці відкрили другий фронт. Місто постійно бомбили. Дессау палав, всюди були пожежі та руйнування. В один із авіанальотів завод, на якому працювала Дар'я, було повністю знищено. Усі, хто на той момент перебував усередині, загинули. У Німеччині Дар'я також працювала на фермерів, стежила за худобою, виконувала іншу роботу.
Після звільнення полонених англійцями навесні 1945 року розпочався довгоочікуваний шлях додому. Дар'я Миронівна згадує, як вони радісно кинулися назустріч до російських солдатів, щасливі від того, що нарешті потрапили до своїх. Але прийом своїх був прохолодним - до українських дівчат, які працювали у фашистській Німеччині, поставилися, м'яко кажучи, насторожено… Вишикуваних у колони, у супроводі конвою з собаками, їх відправили додому. Цей тяжкий шлях не був швидким, він проходив через табір для колишніх полонених, допити. У Польщі довелося попрацювати у шпиталі - дівчата прали бинти, працювали у пральні та на кухні. І лише потім зі Львова знову ж таки товарним потягом Дар'я  приїхала на станцію Миронівка, де після допиту їй дали дозвіл на повернення до місця проживання. До рідного Городища дівчина повернулася у серпні 1945 року… Там вона дізналася, що на війні загинув батько. На щастя, живими повернулися з фронту старші брати, інші члени сім'ї теж змогли пережити війну.
Почалося мирне життя, з усіма труднощами та негараздами повоєнного часу. Потрібно було годувати сім'ю, тож дівчина одразу влаштувалася на роботу - лаборантом на цукровий завод.

1946 року до Городища приїхав військовослужбовець Олексій Матях, щоб заготовити продукти для військових частин. Молоді люди познайомилися і незабаром одружилися. Того ж року молода родина переїхала до Миколаєва. У 1947 році у них народився первісток - син Олексій. За шість років на світ з'явилася дочка Людмила.
Чоловік Дар'ї Миронівни після поранення залишився без ноги. Не дивно, що жінці не доводилося сидіти, склавши руки. Вона виховувала дітей, облаштовувала побут, працювала листоношою, швачкою, кондуктором трамвая, реєстратором у тубдиспансері, помічником секретаря у БМУ. Від непростого життя, можливо, з'явилася певна жорсткість у характері. Як розповідає син Олексій, дітей мати виховувала суворо, «спуску нікому не давала».
Із чоловіком Олексієм Дар'я Миронівна прожила 64 роки. Разом вони чудово виховали двох дітей. Найціннішою спадщиною стали троє онучок, шестеро правнуків та четверо праправнуків, молодшому з яких Домініку зараз всього 2 місяці.

На жаль уже пішли з життя чоловік та дочка Дарії Миронівни. Але рідня не залишає свою ювілярку на самоті. Дар'я Миронівна живе разом із онукою Світланою та правнучками Олександрою та Валерією. Вона цілком самостійна, на диво активна, всім цікавиться, опікується, досі сама готує  їжу. До речі, як згадують члени сім'ї, у сьогоднішньої іменинниці завжди особливо добре виходила випічка - торти, пироги та булочки Дарії Миронівни завжди мали успіх за сімейним столом. Вражає те, що ювілярка не здає і спортивних позицій - досі крутить педалі велотренажера! Дар'я Миронівна жваво цікавиться сьогоднішнім життям і тримає руку на пульсі всіх світових подій.
Дар'я Миронівна з дитинства чудово знається на травах - батьківський будинок у Черкаській області розташовувався прямо біля лісу, де росло багато цілющих рослин. І мама, і бабуся та й сама Даша завжди збирали трави, лікувалися ними. Лікування та профілактика трав'яними настойками та мазями - один із секретів довголіття, вважає Дар'я Матях. Ну, і, звісно, хороша генетика - у роду у ювілярки є не один довгожитель.

А ще, Дар'я Миронівна багаторічна - майже півстоліття (!) - підписниця газети «Південна правда». Рідні згадують, що всі в сім'ї любили «Південну правду» і завжди насамперед виписували нашу газету. Раніше листоноша приносив до будинку сім'ї Матях безліч газет і журналів, сьогодні часи змінилися, від підписки періодики довелося відмовитися. Але від «Південної правди» Дар'я Миронівна відмовитись не змогла! У її будинок, як і раніше, щотижня приходить новий номер улюбленої газети. «Південна правда» залишається вікном у світ для Дарії Миронівни, з газети вона дізнається про те, що відбувається у світі, в рідному Миколаєві. А ми надзвичайно раді тому, що наша газета має таку вірну читачку!
Гірка іронія долі - в юні роки Дарії Миронівні довелося пережити Другу світову, чи вона могла припустити, що доживши до ста років, їй знову доведеться жити серед жаху війни…  Війна, розпочата росією проти України 2022-го, розкидала родину Дарії Миронівни по різних містах та країнах, хоч сама вона й не покидала Україну. І, тим не менш, свій сторічний ювілей Дар'я Миронівна зустрічає у колі рідних, які мешкають зараз у Миколаєві. Привітання бабусі та прабабусі із цим чудовим святом прозвучать сьогодні від родичів із різних країн. Із радістю приєднуємося до них і ми, колектив редакції «Південна правда».  
Дорога Дар'я Миронівно, від душі бажаємо вам міцного здоров'я, бадьорості духу, миру та радості! Многая і благая літа вам, шановна ювілярка!
Марина ОСТРОВСЬКА.