Людина з легенди

Історія повертається в музей. Люди, епохи, пам'ятники, кораблі, виконавши призначену їм роль, перетворюються на артефакти, експонати, які опиняються у виставкових вітринах, музейних фондах.

Нещодавно до музею суднобудування і флоту прийшов цікавий чоловік: Валерій Миколайович Трусов, який працював заступником начальника ковально-пресового цеху Чорноморського суднобудівного заводу. Він приніс альбом, в якому відображено історію його цеху, починаючи з 1983р. і закінчуючи 2024 р. І так сталося, що на ці перші вересневі дні припала знаменна дата - 90 років від дня народження Генерального директора Чорноморського суднобудівного заводу Юрія Івановича Макарова.

Колишні працівники заводу, ветерани, науковці, представники засобів масової інформації 5 вересня 2024 року зібрались в залі післявоєнного суднобудування на тематичний захід, присвячений історії заводу і його керівнику. З цікавою розповіддю про Юрія Івановича виступила його дружина Надія Лаврентіївна Макарова - член Національної Спілки журналістів України, кавалер орденів княгині Ольги, СвятоЇ Великомучениці Варвари, святого Миколи Чудотворця. Вона подякувала музею за те, що в такий важкий час приділили увагу Макарову, людям, які з ним працювали. Адже більше 500 прізвищ згадано в книзі «Авіаносець», яка чотири рази видавалась, доповнена друкованими матеріалами, статтями сучасників, які добре знали його, а також світлинами різноманітних суден, будівництву яких присвятив себе Почесний громадянин міста Миколаєва Юрій Іванович Макаров.

Спуск кожного корабля люди сприймали з величезною радістю, тому що це - результат надзвичайно важкої праці тисяч працівників заводу і часточка душі нашого українського народу, який звик долати труднощі як в мирний, так і в воєнний час. Під керівництвом Ю. І. Макарова було побудовано більше 500 різноманітних цивільних, науково-дослідних суден та військових кораблів, перший військовий корабель незалежної України «Славутич».

А народився майбутній  будівельник авіаносців в мальовничому українському місті Кременчуці Полтавської області в сім'ї кадрового офіцера. Вже в дитинстві проявились неабиякі здібності хлопчика до конструювання та техніки. Після закінчення Миколаївського кораблебудівного інституту прийшов на Чорноморський суднобудівний завод у 1958 році на роботу в збирально-зварювальний цех №11 майстром. Приймав його на роботу старший майстер Г. С. Браславський. Він побачив хлопчину в штанах-дудочках, в окулярах з товстими лінзами. І спочатку відношення до нього було не досить серйозним. Але Юрій зразу показав себе грамотним спеціалістом, який впроваджував новітні технології в суднобудуванні. Такі його важливі якості сприяли становленню  професійного зростання: від майстра до генерального директора. З 1971 по 1976 рр. він працював заступником Анатолія Борисовича Ганькевича з будівництва траулерів. Ганькевич три роки готував Юрія Івановича до роботи директором: відправляв на наради і  колегії Мінсудпрома, інші відповідальні засідання.

І ось 1979 року Ю. Макаров був призначений директором відомого в усьому світі Чорноморського суднобудівного заводу. Як він зазначив,  «…йому повезло тому, що його директорство співпало з будівництвом першого авіаносця. Саме авіаносця з літаками горизонтального зльоту і посадки…»

В створенні корабля брали участь підприємства та міністерства всього Радянського Союзу. Концентрація фінансів, науково-дослідної бази, конструкторських робіт дорівнювалась створенню національної системи озброєння. Ю. І. Макаров все, чим займався, робив надійно, якісно, ніколи не йшов ні на які компроміси заради виконання плану, виконання термінів здачі корабля.

Наприкінці 80-х років минулого століття завод працював на повну потужність: вперше на плаву добудовувались зразу два авіаносці, замовлення  № 105 та № 106. Одночасно будувався третій корабель, авіаносець з атомною енергетикою, замовлення № 107. З повним завантаженням працювали стапель № 1 і поточна лінія траулерів.

Але все це відбувалось в умовах глобального протистояння двох наддержав - СССР та США. Американці постійно спостерігали за будівництвом авіаносців, інших кораблів. Радянський Союз не витримав жорстких умов «гонки озброєнь», крім того катастрофічна нестача продуктів харчування та предметів побутового вжитку викликала підвищення соціальної напруги у суспільстві.

 Після розпаду СССР стає неможливим виконання складних суднобудівних програм. Отримавши рішення уряду про утилізацію корпусу замовлення 107 АТАКр «Ульяновск», Ю. І. Макаров отримав інсульт. Ця хвороба стала причиною залишити роботу і піти на заслужений відпочинок.

30 років тому, 13 січня 1994 року, було надруковано заводську газету  «Трибуна рабочего» з програмою подальшого суднобудування, розроблену Юрієм Івановичем. На той момент не було жодного купоно-карбованця заборгованості по заробітній праці, до 2020 року був повний пакет замовлень на танкерний і рефрижераторний флот для іноземних інвесторів. Зданий в експлуатацію 9-ти поверховий будинок для робітників заводу.

Юрій Іванович постійно дбав про покращення умов праці і життя 36-тисячного колективу. Перш за все, побудований мікрорайон «Намив»,  продовольчий магазин «Чорноморець» (вочевидь, це перший супермаркет в Миколаєві), дитячі садочки, школи, лікарні, дитяче містечко «Казка». Велику увагу приділяв наданню шефської допомоги підсобному господарству в Баштанському районі. Взагалі, ініціатива заводу і його директора відчувалась в усьому: і на підприємстві, і в усіх видах діяльності міста та області, навіть у розвитку художньої самодіяльності і народної творчості. Палац культури суднобудівників завжди був флагманом культурного життя міста Миколаєва та Миколаївської області.

Не випадково Ю. І. Макаров 1989 року став лауреатом профспілкової премії «За активну участь в комплексному рішенні питань соціального розвитку».  Велику увагу приділяв  впровадженню нових наукових розробок у виробництво, отримав 5 авторських свідоцтв, а 1992 року був обраний академіком Академії інженерних наук України. В своєму щільному графіку роботи знаходив час займатися і депутатською діяльністю.

Юрій Іванович був нагороджений орденами, багатьма медалями.  За досягнення в розвитку вітчизняного суднобудування 1994 року отримав орден «За заслуги» III ступеню. А ще він мав рідкісну медаль «За участь у космічних програмах».

Вдячні миколаївці назвали Ю. І. Макарова «Почесним громадянином міста Миколаєва», а на суднобудівному заводі «Дамен Шипярдс «Океан» спущено на воду суховантажник типу «ріка-море» на замовлення  судохідної компанії «Укррічфлот»  2007 року.
«Видатному кораблебудівнику Юрію Івановичу Макарову вдячні миколаївці», - такі слова вибиті на пам'ятнику великому кораблебудівнику, справжньому громадянину України, державному діячу, який дбав про розвиток рідної країни.

Але історія не закінчується. Ті унікальні розробки озброєння, що були створенні на ЧСЗ, не забуті, вони використовуються для виробництва зразків ракетних установок, що воюють зараз на фронті, захищаючи незалежність нашої України. Колись Юрій Іванович записав у своєму блокноті: «Значення Миколаєва для оборони держави надзвичайно велике. Із чотирьох пріоритетів, де наш флот був першим у світі, - три створені або ж уперше відпрацьовані у Миколаєві, це: балістичні ракети на підводних човнах, крилаті ракети на підводних човнах і газотурбінні газові двигуни». Наскільки далекоглядним він був і передбачив події майбутнього!

Зараз на фронті працюють: «Богдана» - українська 155-мм самохідна артилерійська установка на колісному шасі, яка стала першою українською САУ, розробленою під стандартний для країн НАТО 155 мм калібр; оперативно-ракетний комплекс «Сапсан»; ракета-дрон «Паляниця»- в неї твердопаливний прискорювач і реактивний двигун; українська ракета «Нептун», що вразила флагман Чорноморського флоту РФ «Москва» тощо.

На черговій зустрічі групи з питань оборони України у форматі  «Рамштайн» обговорені питання залучення фінансування в наше виробництво. Очевидно, що наші підприємства також можуть більш повно представлені в цих програмах. Бо потенціал є, спеціалісти також, а ветерани заводу ЧСЗ постійно кажуть про те, що завод має відродитися знову.

Л. П. ШИНКАРЕНКО.