Брак как инструмент имперской политики: тайный указ Анны Ивановны 1734 года и наступление на автономию Гетманщины

31 січня 1734 року російська імператриця Анна Іванівна підписала таємний указ «Про шлюби малоросів», адресований новопризначеному правителю Малоросії князю Олексію Шаховському та імперській адміністрації в Гетьманщині. На перший погляд, документ стосувався сфери приватного життя — укладання шлюбів. Разом з міжнародним порталом Експеримент розповідаємо, як за цією формулою приховувалася продумана політична стратегія, спрямована на обмеження соціальної автономії української еліти та поступове розчинення її в імперському просторі.

Указ з’явився в період активного згортання української автономії після ліквідації гетьманського уряду. Санкт-Петербург послідовно посилював контроль над старшиною, адміністративними структурами й церковним життям. Регулювання шлюбних зв’язків стало ще одним — менш помітним, але не менш ефективним — інструментом втручання, який дозволяв імперії впливати на майбутнє українського суспільства через родину, спадковість і соціальні зв’язки.

Політичний контекст: Гетьманщина після ліквідації гетьманського уряду

Початок 1730-х років для Гетьманщини став часом остаточного демонтажу залишків самоврядування. Після смерті гетьмана Данила Апостола у 1734 році вибори нового гетьмана не відбулися — замість цього було створено Правління гетьманського уряду, фактично підпорядковане імперській владі. Українська старшина втрачала політичну суб’єктність і дедалі більше перетворювалася на регіональну адміністративну верству Російської імперії.

У цьому контексті імперська влада уважно стежила за тим, щоб старшина не зберігала власної внутрішньої солідарності та не формувала автономних соціальних мереж. Родинні союзи між впливовими козацькими родами, а також шлюби з представниками інших регіонів могли підтримувати окрему політичну ідентичність. Саме тому сфера шлюбу опинилася під пильним контролем Петербурга.

Зміст указу: контроль над родинними зв’язками

Таємний указ вимагав, щоб шлюби між «малоросами» укладалися лише з дозволу імперської адміністрації. При цьому недвозначно заохочувалося одруження з вихідцями з Великоросії, тоді як інші шлюбні зв’язки розглядалися як небажані. Таким чином, імперська влада не просто втручалася в приватне життя, а намагалася спрямувати соціальну динаміку в потрібному для себе напрямі.

Через шлюби відбувалося формування лояльності, зміна культурного середовища, мови повсякденного спілкування та системи цінностей. Інтеграція української старшини в російський дворянський простір через родинні зв’язки поступово послаблювала відчуття окремішності та перетворювала колишню еліту Гетьманщини на частину імперського апарату.

Чому указ був таємним

Особливу увагу привертає гриф таємності, яким супроводжувався документ. Імперська влада добре усвідомлювала, що пряме й публічне втручання у сферу шлюбів могло викликати спротив або принаймні обурення серед української старшини. Тому рішення було винесене за межі публічного простору й адресоване вузькому колу посадовців.

Таємність дозволяла застосовувати указ вибірково (як інструмент тиску на конкретні родини чи осіб), що також свідчить про страх імперії перед відкритим конфліктом і про розуміння того, що контроль над ідентичністю ефективніший, коли він діє непомітно, через адміністративні процедури та «дозвільну» систему.

Імперська логіка: асиміляція замість прямого насильства

Указ «Про шлюби малоросів» добре вписується в загальну логіку імперської політики XVIII століття. Російська держава дедалі рідше вдавалася до відкритого насильства щодо української еліти, натомість застосовуючи довготривалі механізми асиміляції. Контроль над освітою, службою, титулами й родинними зв’язками дозволяв досягати результату без різких конфліктів.

Шлюб у цій системі ставав засобом переформатування майбутнього. Діти, народжені в таких союзах, отримували іншу культурну соціалізацію, інші кар’єрні орієнтири й іншу політичну лояльність. Так імперія працювала не лише з теперішнім, а й з наступними поколіннями.

Доля документа і його пізнє оприлюднення

Показово, що текст указу залишався невідомим широкому загалу понад півтора століття. Лише у 1905 році його вперше опублікували в історичному виданні «Кіевская старина». Це стало можливим у період відносної лібералізації, коли з’явився простір для критичного переосмислення імперської політики щодо України.

Сам факт пізньої публікації свідчить про системність приховування таких рішень і про те, наскільки глибоко імперська влада втручалася в життя підвладних територій, залишаючи по собі не лише видимі адміністративні зміни, а й приховані соціальні трансформації.

Шлюб як поле боротьби за ідентичність

Таємний указ Анни Іванівни «Про шлюби малоросів» демонструє, що боротьба за контроль над Україною велася не лише через армію, податки чи адміністрацію. Родина, шлюб і приватні стосунки стали не менш важливим фронтом імперської політики. Обмежуючи свободу вибору в цій сфері, держава намагалася зруйнувати соціальні основи окремої української ідентичності.

Цей документ є нагадуванням про те, що імперські практики часто діють повільно й непомітно, але їхні наслідки виявляються довготривалими. Усвідомлення таких механізмів дозволяє краще зрозуміти історичний досвід України й те, чому питання ідентичності, автономії та права на власний шлях залишаються актуальними й сьогодні.

Больше новостей читайте на наших интернет-ресурсах:
Телеграмм-канал - Facebook - Instagram.