Ветеранам – гідність та повага

Україна цьогоріч, 8 травня, готується зустрічати знаменну дату – День пам’яті і 80 річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 р.р. Особливо цей ювілей очікують наші ветерани, які пройшли дороги аду тієї далекої та кривавої війни та своїми подвигами захистили нашу Україну от фашистських загарбників. На превеликий жаль учасників тих бойових дій з кожним роком стає все менше. Багато вже відійшли у вічність забравши з собою частину історії цієї страшної війни. А ті ветерани, які на сьогоднішній день в строю, не переймаючись своїм поважним віком, активно беруть участь в громадському житті  прославляють бойові та трудові подвиги.

У кожного з цих ветеранів своя життєва історія, свої спогади, своя доля. Надихнуло мене написати цю публікацію запитання: – а чи достатньо ми знайомі з нашими ветеранами – учасниками бойових дій, які боронили нашу країну? Доля кожного учасника війни оточує нас як маленька часточка історії,  та ми  періодично не сприймаємо що ці ветерани заслуговують особливої уваги та поваги від нас.

Про долю одного з таких ветеранів буде моя коротка розповідь. Це учасник бойових дій – Парасковія Максимівна  ЯРЧЕНКО, народилась вона 25 червня 1925 року в багатодітній родині. Закінчила сільську школу та пішла на навчання до медичного училища. В 1942 році прибула до блокадного Ленінграду де працювала медичним працівником. Пройшла війну від блокадного Ленінграду до України. Її життєва історія внесена до книги пам’яті «Люди Перемоги», має ряд нагород. Після закінчення війни переїхала  до Миколаєва, де у військовому шпиталі працювала медичним працівником. Тут і зустріла свою долю -  Василя Петровича Ярченко, який перебував на лікуванні. В 1947 році вони одружилися, виховали двох дітей. Після декретної відпустки і до 2005 року вона працювала медичною сестрою в Миколаївській районній лікарні (мкр Варварівка), де всі її знали та поважали. Вона є частим гостем на всіх заходах в учбових закладах Центрального району міста, де з великим задоволенням присутні слухали її спогади. Парасковія Максимівна в свої роки ще сповнена життєвою енергією. А не за горами 100 річний ювілей!

Я звертаюсь до всіх мешканців Миколаївщини будьте уважнішими до наших ветеранів вони цього заслужили. Це вони приблизили нам Перемогу в 1945 році. Синівське вам спасибі, дорогі ветерани, і доземний уклін!

Микола Фесюн, голова Центральної районної організації ветеранів м. Миколаїв, член президії обласної організації ветеранів України.