Дороги, котрі ми обираємо, накреслюють в подальшому наші лінії життя, наш вектор руху до визначеної мети. Життя в доланні, в повсякденній праці – саме таким воно є в Михайла Григоровича Ожака, жителя Кривоозерщини, фізичної особи-підприємця.

ФОП Ожак Михайло Григорович, зареєстрований  п’ятнадцятого лютого 1999 року. Основним видом діяльності є виробництво м’ясних продуктів, зокрема - ковбасних виробів. Крім того, підприємець займається обробітком землі, орієнтовна площа якої складає 120 гектарів, та вирощуванням свійської худоби. Постійно приймає участь у благодійній допомозі як на розвиток громади, так і на ЗСУ.

Зустріч з людьми, що є знаковими, епохальними, справжніми, стала частиною моєї долі. Надзвичайно приємно спілкуватися з тими, хто лишає добрий слід на землі результатом невтомної праці чи творчих здобутків. Під час війни і фронт воєнних дій, і фронт трудовий є рівно тотожними, адже забезпечують життя українського народу.

Моя розповідь – про яскравого представника трудового фронту, про нашого сучасника, котрий далекий від променів софітів та гучних вітань, бо є людиною надзвичайно скромною та не публічною. Але він по праву міг би називатися корифеєм підприємницької діяльності в своїй сфері – продовольчій, адже основним видом діяльності Михайло Ожак обрав виробництво м’ясних продуктів, зокрема – ковбасних виробів. Крім того, маючи нахил до хліборобської справи, має в обробітку сто двадцять гектарів землі.

Лиш праця світ таким, Як є, створила, Лиш в праці варто І для праці жить.
(Максим Рильський)

- Михайло Григорович, чи відчуваєте Ви свою безпосередню причетність до великої справи продовольчої безпеки України?

- Я знаю, що моя робота дуже потрібна людям. Історія України має в своїх скрижалях і гірке воєнне лихоліття, і два періоди голодоморів, скерованих на винищення українців. Це треба пам’ятати всім і кожному. Продукти харчування потрібні в усі часи. Іде війна. Це збільшує тривогу за життя. Вважаю своїм обов’язком працювати на зміцнення продовольчої безпеки рідного краю, котрий є невід’ємною частиною України.

- Звичайно, під час війни є фактори, що впливають на продовольчу безпеку і це маємо визнати, - продовжив розмову Михайло Григорович. -  Рівень інвестицій       в аграрну сферу знизився критично, рівень доходів і витрат, обсяг споживання ніяк не сприяють нарощенню виробництва продукції. Але це – не привід зневіритися. Навпаки, треба докласти зусилля для стабільного розвитку продовольчої бази.

- Можливо, варто здешевити продукцію за рахунок зниження якості?

- Вважаю такий підхід неприйнятним. Продукція низької якості – це загроза здоров’ю людей. Ринок, як всім відомо,  заполонила м’ясна продукція, в котрій того м’яса навіть немає або мінімум! Тваринницька галузь і задовго до війни мала проблеми, а після повномасштабного вторгнення ворога постраждала та й дуже. Миколаївська область – не виняток. Де брати сировину?  Привозна – дорога та не завжди високоякісна.

Я вже говорив, що брак фінансових ресурсів, обмеженість експортних спроможностей, знищення промислових потужностей та поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець призвели до того, що виробник не здатен в повній мірі забезпечити потребу населення в м’ясній продукції. Але це не є приводом, щоб я пропонував населенню низькосортні ковбасні вироби. Я живу з людьми на одній землі, результати моєї праці – для людей. Вони оцінюють мою діяльність, результат моєї праці. Слова подяки – найвища нагорода, повага – найбільша шана. Моральний аспект ніхто не відміняв в усі часи, його жодна медаль чи грамота не перевершать. В цьому – моя позиція, мій неписаний закон, котрим керуюсь і якого дотримуюся. Він перейшов мені в спадок від батька. Його передам своїм дітям і онукам.

- Який асортимент Вашої продукції?

- Скажу відразу, що похвалитися його кількістю не можу, роблю акцент на якості. По-сучасному, як кажуть, є свій бренд, в основі якого – використання високоякісної сировини та відсутність в моїй продукції будь-яких добавок. Працюю по ДСТУ. Хто бодай один раз скоштував домашню ковбасу, сарделі, сервелат, балики та інші копченості мого виробництва, той ще і ще захоче відвідати такої смакоти. Я ж визначаю по кількості і темпу реалізації, якій продукції покупець віддає перевагу.

Натуральна ковбаса має смак м’яса та спецій

- Обираючи професію кожний визначає свою життєву дорогу. Чи знадобилася Вам освіта та яким чином використовуєте знання, набуті у вищому навчальному закладі?

- Все розпочинається з мрії. Бути ветеринарним лікарем – це моє покликання, що спонукало здобути середню спеціальну освіту в сільськогосподарському технікумі (ветеринарне відділення), а після служби в армії навчатися в Одеському сільськогосподарському інституті та здобути вищу освіту, ставши ветеринарним лікарем. Крилата фраза про те, що лікар лікує людину, а ветеринарний лікар – людство, є аксіомою, що доведення не потребує. Чи знадобилася професія ветеринарного лікаря мені сьогодні? Однозначно – так. До відкриття підприємництва я працював в Кривоозерському ветеринарному лікувальному закладі. Можливо, я так би й лишився вірним своїй професії, коли б не стався стрімкий період перебудови, розпаювання земель, занепаду колгоспів та радгоспів. Довелося прийняти рішення іти, як кажуть, на свій хліб. Батько мій Григорій Михайлович працював майстром в ковбасному цеху Райспоживспілки, мав великий досвід роботи. Це, звичайно, вплинуло на обрання мною виду підприємницької діяльності. З 1995-о року почав діяти наш ковбасний цех, а в приватну власність він перейшов з 2005-о року, коли ми викупили у колгоспі його приміщення та обладнання. Звичайно, дещо довелося модернізувати, бо час вимагає докорінних змін.

Та повернуся до Вашого запитання. Щоб випускати високоякісну продукцію, треба мати високої якості сировину. Це й змусило мене зайнятися тваринництвом. А щоб тварини мали збалансовану їжу, я дбаю про якісну кормову базу, вирощуючи на землі все необхідне для корів, свиней, овець… Звичайно, маю дбати про їхнє здоров’я. Отже, професія ветеринарного лікаря – мов знахідка.

- Михайле Григоровичу, Ви досягли в житті всього, про що може мріяти справжній чоловік: створили з дружиною Тетяною Олексіївною міцну родину, народили та виростили трьох дітей, побудували будинок, посадили сад… Виходить, що більше немає про що мріяти?

- Я б так не сказав! Людина має постійно прагнути досконалості. Так і я: хочу розширити виробництво, збільшити асортимент та завдяки зниженню собівартості сировини привести до здешевлення продукції… Для мене важливим є створення нових робочих місць для молоді, щоб мої земляки  «вкорінювалися» на рідній землі. Мені надзвичайно приємно усвідомлювати, що моя сім’я  є моєю підтримкою, що мій син Григорій здобуває вищу освіту в Уманському аграрному університеті та згодом стане агрономом. Все складається так, як в тій пісні співається: - Родина, родина, від батька – до сина…

Але з-поміж усіх мрій є одна, котрій віддаю пальму першості: це – мрія про справедливий мир. Україна заслуговує жити в мирі, добрі та злагоді. Бо ніякі власні успіхи не можуть радувати, коли гинуть і мирні, і військові. Треба зібрати всю волю в кулак і вистояти. І змогти. Заради збереження України, її відбудови, її відродження.

- Щиро дякую за інтерв’ю та бажаю Вам успіхів.

Бесідувала Ганна Король, член Національної спілки журналістів та Національної спілки письменників України.