Виправданий судом історії

Відомий український літературознавець Іван  Дмитрович Миронець  (1900 – 1937)  належить  до трагічного  покоління   розстріляного  відродження, представники  якого уособлювали цвіт  нації і   були  знищені більшовицьким тоталітарним режимом.

Він народився 4 серпня 1900 р. в місті Дубно Волинської губернії, де його батько Дмитро Андрійович  проходив військову службу фельдфебелем 13 роти  Селенгінського полку. Згодом родина Миронців   переїхала на проживання до Ніжина. Там майбутній дослідник українськоі літератури впродовж 1910-1919 років навчався в класичній гімназії, після успішного закінчення якої вступив на словесне відділення Ніжинського історико – філологічного інституту ( в червні 1920 р. перейменованого в науково- педагогічний, а через рік – в інститут народної освіти) – продовжувача традицій Гімназії вищих наук  князя Безбородька. Ніжинська alma mater дала путівку в життя багатьом відомим діячам культури та підготувала не одне покоління педагогів. Серед  її вихованців були Микола Гоголь і Євген Гребінка, художник Яків де Бальмен і байкар Леонід Глібов, письменник,етнограф, історик Олександр Афанасьєв-Чужбинський і засновник нової білоруської літератури Франтішек Богушевич, академіки Єфимій Карський і Микола Державін.

Матеріальні умови родини Миронців були складними,адже в ній було  четверо дітей. Але життєві                         негаразди не зупиняли талановитого юнака в прагненні здобути освіту, в чому  йому допомагали                           вузівські  професори П.В.Тихомиров, Г.А.Максимович, О.І.Покровський, В.І.Рєзанов, І.І.Семенов, О.С.Грузинський.

Важливе значення в становленні  Івана Миронця як педагога  мав обов’язковий  практичний стаж роботи в 1920 – 1921 навчальному році на посаді вчителя російської мови і теорії словесності залізничної школи на станції Лозовій Південої залізниці. Молодий вчитель на  перших уроках з’ясував, що в учнів відсутні знання з цих предметів, адже вони їх півроку не вивчали.  Тому практикант вирішив побудувати свою роботу таким чином, щоб узагальнено розглянути народну творчість, потім охарактеризувати найдавніші писемні пам’ятки і  завершити вивченням літератури катерининської доби. Він обрав таку  методику викладання, при якій перша половина уроку проходила в лекційній формі з вивченням нового матеріалу, залишаючи на другу його частину час для самостійного аналізу учнями особливостей літературного процесу та висловлення  власної          думки про літературні твори. Цей метод роботи дав певні позитивні  результати.                                                        

В 1921 – 1922 навчальному році  Іван Миронець продовжив освіту в Харкові, але  невдовзі                     відновив навчання в Ніжинському інституті народної освіти, закінчивши його в 1923 р.  успішним захистом випускної праці  ,,Грицько Сковорода”- староруська поема Куліша. Спроба історично -літературного аналізу.”

По завершенні інститутських студій він переїхав до Чернігова, де викладав техніку української мови в кооперативній школі та українську мову і літературу в семирічній школі №3, а  також працював на курсах з українізації. Перебування в місті на Десні давало йому можливість ознайомитись з архівом Михайла Коцюбинського, дослідження творчості якого обрав темою своєї наукової роботи. В 1925 р. Іван Миронець  вступив  до аспірантури Ніжинської науково- дослідної кафедри історії культури та мови.   

Впродовж 1925 р. аспірант на підставі рукописів перевірив і виправив друковані твори класика української  літератури ,,  Хо ,‘’ ,,  Маленький грішник , ‘’ ,,Поєдинок ,‘’  ,,По людському, ,, Цвіт яблуні,”,,Лялечка” та частково ,,Тіні забутих предків”.  В 1926 р. він підготував  хронологію життя   Михайла Коцюбинського, розпочав роботу над розвідкою про лабораторію його творчості. Іван Миронець  написав етюд про характеристику імпресіоністської манери  видатного майстра слова та підготував до друку неопубліковані уривки його творів  ,,Мати”, ,,Павутиння,” ,,Червоне й чорне,”,,Надвечір у Неаполі,” ,,Загублений рай,”,,Капрійські матеріали” та першу редакцію його двох віршів.  

Молодий дослідник , працюючи в архіві Олексія Плюща (1887-1907), збирав біографічні матеріали про цього талановитого письменника, який пішов із життя на злеті  своєї творчості. Аспірант читав у рукописах його твори – драму ,,Смерть поета ,“ повість ,,Христос чи соціалізм?'’, кілька зошитів із віршами.                                                                                                                                                                       

Особливо плідним у творчому житті Івана Миронця  був київський період, коли він спочатку  продовжив аспірантську підготовку в філії  Інституту  Тараса Шевченка, а в 1928- 1931 роках працював там на посаді наукового співробітника. Тоді з’явилися його численні наукові  розвідки, присвячені дослідженню творчості Тараса Шевченка, Михайла  Коцюбинського, Архипа Тесленка,  Олександра  Шишацького-Ілліча, Олексія Плюща, книжка ,,Творчість  В. Стефаника,’’рецензії на твори сучасних  письменників. В 1930 р. за редакцією та вступними статтями  Івана  Миронця  побачила  світ  антологія  ,,Прозаїки 90 – 900 рр.’’

Після  сфабрикованого  в 1930 р. процесу над неіснуючою  ,, Спілкою визволення  України’’ посилилась  погромна  кампанія, спрямована  проти  вітчизняної  інтелігенції.  Дослідниця історії  української  літератури  Інна Береза вказує, що Іван  Миронець  також був звинувачений  у ,, анти- марксистських  збоченнях.’’ Це змусило  його в  1931 р. залишити  Київ  і переїхати на роботу  спочатку  до Кам’янця – Подільського,  потім – до Дніпропетровська і Кривого  Рогу,  а 1935 р. – до Миколаєва.

В  місцевому  педінституті  Іван  Миронець  працював  на посаді  виконувача  обов’язків  професора та завідувача кафедри української  літератури. Його лекції для студентів відзначалися  високим науковим рівнем та свідчили про ерудицію викладача. Успішною також була робота над докторською    дисертацією ,, Українська реалістична повість 50 – 60 рр. 19 ст.’’  

З  розгортанням у 1937 р. великого терору нормами життя стали необгрунтовані звинувачення та арешти. У звіті Миколаївського педінституті за 1936 – 1937 навчальний  рік  вказувалося, що    ,,Миронец – исп.  об.  профессора украинской литературы,  допустил ошибку методологического порядка, заключавшуюся в том, что он считал,  что  украинская революционная  литература берет свое начало от … , являвшихся  махровыми  украинскими  националистами.’’ Щоправда,  кого мали на увазі під  ,, махровыми украинскими  националистами,''   не говорилося. Можливо,  що керівництво інституту просто боялося назвати  їх  прізвища.  

Жертвами  репресій,  які  набирали розмаху, стали і викладачі   Миколаївського  педінституту.  25  червня  1937 р. був  заарештований  професор  зоології  Володимир Внуковський,  2 вересня  1937 р. – викладач  української мови Микола  Лагута,  2  жовтня  1937 р. за сфабрикованою  справою, як  активний  учасник  контрреволюційної організації ‘’-  Іван  Миронець. 27 грудня 1937 р.  талановитий   літературознавець був розстріляний катами з НКВС. Його посмертна реабілітація відбулася лише в 1957 р.

Сталінська тоталітарна система знищувала тих,  хто не вписувався в її вузькі рамки. Але суд історії  вже оголосив їй справедливий вирок.