За віком був юнаком, за бойовою звитягою – досвідченим безстрашним воїном

Уродженець Миколаївщини гвардієць солдат Євгеній Козлов пав смертю хоробрих у бою з окупантами на Донбасі влітку 2022-го. Незадовго до загибелі йому виповнилося лише 20 років.

За віком Євгеній був юнаком. Однак за силою волі, сміливістю, відвагою – мужнім зрілим чоловіком і досвідченим воїном. Солдат Козлов був одним із тих, хто прийняв перший удар російської армії на Луганщині. Потрапив у полон, після визволення з неволі знову повернувся на фронт. На рахунку Євгенія кілька десятків знищених окупантів. Зокрема, в останньому бою він відправив на той світ з десяток найманців-«вагнерівців». 23 серпня 2024 року, напередодні 33-ї річниці Незалежності України, Глава держави Указом № 561/2024 посмертно присвоїв солдату Євгенію Козлову звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Євгеній народився 9 серпня 2002 року у селі Нечаяному Миколаївської області. Коли Жені було два рочки, родина переїхала до села Кімовки (нині Калинівка) Березанського району, де хлопець фактично і виріс. Після 11 класу нечаянської середньої школи (нині Нечаянський ліцей Нечаянської сільської ради) Євгеній Козлов вступив до професійно-технічного училища, де здобув спеціальність слюсаря. Восени 2020 року Євгенія призвали на строкову службу, яку йому випало проходити у 19 Миколаївському полку НГУ. Військова справа прийшлася хлопцю до душі. У лютому 2021 року він уклав контракт про проходження служби, а у січні 2022 року поповнив лави 4 бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука. У новому військовому колективі він обійняв посаду радіотелефоніста мінометного взводу. Напередодні російського повномасштабного вторгнення Євгеній у складі батальйонної тактичної групи вирушив до району ООС.

– Євгеній з дитинства був сміливим, цілеспрямованим, самостійним, ніколи нічого не боявся, – розповідає мати солдата Козлова Ольга Миколаївна Яким (нині Ольга Миколаївна носить дівоче прізвище). – Я знала, що бути військовим йому дійсно подобається. Коли був маленьким, улюбленими іграшками в нього були набори солдатиків. Тож в Нацгвардії він знайшов своє покликання. Коли підписував контракт, Євгеній ні з ким не радився. Це було його рішення. Так само несподівано для мене він перевівся до іншої частини у Гостомель. Звісно, після того, як напередодні російського вторгнення Євгеній зателефонував і сказав, що виїжджає у район бойових дій на Донбас, я місця собі не знаходила. Але він як завжди заспокоював. Казав, що це його робота і обов’язок – захищати свою країну.

24 лютого 2022 року солдат Козлов зустрів на позиціях у районі села Трьохізбенки Щастинського району Луганської області. Вранці 25 лютого, перебуваючи на спостережному посту, Євгеній помітив наближення ворожої колони у складі 16 танків та двох БМП. Гвардієць негайно передав координати артилеристам, які стали наносити удари по техніці росіян. Першими залпами було підбито п’ять Т-72 та дві БМП рашистів. Солдат Козлов корегував вогонь до тих пір, поки ворог не знищив антену, яка забезпечувала зв'язок. Крім того, танки росіян відрізали спостережний пост Євгенія від основних позицій батальйонної тактичної групи. Намагаючись вийти з оточення, солдат Козлов натрапив на розвідувальну групу рашистів. Гранатами і вогнем з автомата Євгеній уразив шістьох окупантів. Але противника було більше і зрештою гвардієць опинився в полоні, де пробув до 2 квітня 2022 року, коли повернувся додому в результаті обміну полоненими.

– Коли Євгеній перестав виходити на зв’язок, одразу зрозуміла, що сталася біда, – пригадує Ольга Миколаївна. – Проте я не вірила, що він загинув. Тому почала шукати в інтернеті інформацію про полонених. А коли знайшла відео, на якому був Женя, зітхнула з полегшенням. Так, полон це страшно, але головне, що Євгеній був живий! Я зверталася куди тільки могла – і до частини, де служив Женя, і до Товариства Червоного Хреста України. Всюди підтвердили, що мають інформацію про те, що Євгеній у росіян. Треба набратися терпіння і чекати. Що таке для матері, коли її дитина в полоні? Це кожен день, кожну ніч в голові страшні картинки найстрашніших тортур. А найбільше морально виснажує те, що ти нічим не можеш допомогти… Зрештою, коли 2 квітня син подзвонив і сказав, що його обміняли, просто розплакалась від щастя.

Після звільнення з полону Євгенія Козлова відправили на лікування та реабілітацію. Так склалося, що солдат Козлов не зміг приїхати до матері, але постійно з нею спілкувався телефоном. За словами Ольги Миколаївни, він неохоче розповівдав про пережите у російській неволі. Казав, що над українськими воїнами постійно знущалися – приміром, одягали на голову целофановий пакет, щоб людина задихалася, або саджали на кілька днів «на підвал», позбавляючи їжі та води.

Наприкінці травня 2022 року Євгеній Козлов знову став до строю. У червні брав участь в героїчній обороні міста Сєвєродонецька. Він неодноразово відзначався мужністю та професіоналізмом в ході виявлення ворожої техніки та живої сили та корегування роботи артилерії щодо їх знищення. Так, 18 червня завдяки Євгенію, який під обстрілом зумів точно навести нашу «арту», було підбито три російські танки, дві бойові машини піхоти та ліквідовано до взводу живої сили противника. Також, ризикуючи власним життям, гвардієць евакуйовував з району ведення бойових дій цивільних громадян.

У липні Женя ненадовго приїхав додому – радості рідних не було меж! З відпустки солдат Козлов знову повернувся на фронт, у район селища Зайцевого Бахмутського району Донецької області. Свій останній бій Євгеній прийняв 18 серпня 2022 року. Тоді рашисти, серед яких були найманці ПВК «Вагнер», пішли в атаку. Євгеній Козлов особисто підбив з гранатомета одну ББМ та «відмінусував» до двох десятків окупантів. Під час штурму росіяни нещадно обстрілювали позиції гвардійців з гармат та мінометів. Одна з мін розірвалася поряд із солдатом Козловим, завдавши йому смертельних поранень.

– Коли після полону та лікування Євгеній повернувся до своєї частини, командири спершу на передову його не пускали. Вже після загибелі сина від його товаришів по службі я дізналася, що він сам рвався у бій, – розповідає Ольга Миколаївна. – Насправді Женя і не міг вчинити по-іншому. Все згадую, як під час однієї з розмов про війну син сказав мені: «Мама, а хто як не я? Я маю боронити свою країну!». Тим більше, після полону у нього в серці була особлива злість на окупантів. Євгеній казав, що буде бити рашистів, поки вони не підуть з нашої землі.

Поховали Євгенія Козлова на кладовищі села Нечаяного на Миколаївщині. Як зазначає Ольга Миколаївна, нині вона вважає своїм обов’язком зробити все, щоб увічнити пам'ять про сина. Зокрема, керівництво Нечаївської територіальної громади підтримало прохання матері Героя назвати на честь Євгенія Козлова вулицю. Ще одна мрія Ольги Миколаївни – аби ім’я Жені носила вулиця у Миколаєві. Адже саме у місті корабелів Євгеній Козлов розпочав військову службу і сформувався як воїн, який був відданий Батьківщині до свого останнього подиху.

Фото з архіву матері Євгенія Козлова

Більше новин читайте на наших інтернет-ресурсах:

https://www.facebook.com/upravda - Facebook;

https://t.me/upravda - Телеграм-канал;

https://www.instagram.com/yuzhka_newspaper/ - Instagram/