понедельник

30 марта

2020 г.

Feed icon 14x14 Сообщить новость

20-Mar-2020 14:12

"Южная правда", № 21 (24046)

ПОЛИТИКА (топ)

Пам'ять священна Галицинівська ОТГ: до дня визволення рідного краю

7435467
Дорогі ветерани Другої світової війни, працівники фронту і тилу, вдови та діти війни, жителі села!
Усі ми, старі й молоді, пишаємося подвигом визволителів нашої країни. Пам'ять про цей подвиг ми маємо берегти та передавати нашим дітям і онукам. З Україною пов'язані основні події найстрашнішого в історії людства воєнного протистояння. Саме тут вирішувалась подальша доля війни в Європі, доля Перемоги.
Ваш героїчний шлях - це невичерпне джерело нашого натхнення, сили духу й віри в щасливе майбутнє української держави. Хай завжди на вільній українській землі будуть мир і згода.
Слава ветеранам, всім тим, хто боронив Батьківщину від страшного ворога, хто відвойовував українські землі, жертвуючи своєю кров'ю і життям заради майбутнього!
З повагою
Іван Назар, Галицинівський сільський голова.

 

Тринадцятого березня 1944 року війська Другого і Третього Українських фронтів звільнили село Лупареве від німецько-фашистських загарбників. В цей день, але через сімдесят шість років, віддати шану воїнам-визволителям прийшли мешканці села, представники місцевого керівництва на чолі з Наталією Панашій, старостою села Лимани. Вирує весна. Вирують політичні пристрасті. На повістку денну виходять неочікувані проблеми в країні та світі. Нетлінною на всі часи лишається пам'ять. І дуже хочеться сподіватись, що «ніхто не забутий, ніщо не забуте» - це на десятиліття та століття.

Адже пам'ять - священна.
 


Пам’ятник воїнам-визволителям величаво та впевнено стоїть в центрі Лупаревого. Доглянутий. В літах. Адже ж зведено його було в далекі шести-десяті. Раніше тут часто збирався люд: на державні свята, на урочисті лінійки. Ішли всі – від малого до старого. Майоріли шовки прапорів, утопав у живих квітах увінчаний в граніті визволитель. Здається, що те все було в іншому житті. До початку урочистого  заходу мені вдалося поспілкуватись з двома жінками-ветеранами, для яких і День перемоги, і День визволення села – це святі дати. То ж мають цю святість передати наступним поколінням, щоб не зросли не знаючими роду-племені, хто цурається Вітчизни, її історії.

Ось що розповіла Надія Костянтинівна Цацук, ветеран праці, педагог з п’ятидесятирічним стажем:

- Я добре пам’ятаю те воєнне лихоліття: страх, холод, голод… І фашисти, що гелготіли на своїй мові та почувалися господарями на нашій землі. Здорові, пихаті, відгодовані… Мені було десять років, коли настав омріяний День Перемоги. Зранена земля, розтрощені оселі, покалічені воїни і знівечені долі. А скільки вдів та сиріт лишила після себе та клята війна! Відстояли, вистояли радянські воїни! Багатонаціональний народ став монолітом і переміг ворога! Дитяча пам'ять дуже цупка. Пам’ятаю, як били гармати, як снаряди летіли через хати, як нас евакуювали…Що можна було взяти в хустинку чи в торбинку? Хлібину і пляшку води. А в серці всі ми несли віру, що війна скінчиться, що прийде мир на нашу землю і що наші солдати здолають ворога. Так і сталося! В дорослому віці, будучи педагогом, я робила все можливе, щоб пам'ять про той подвиг у Великій Вітчизняній війні не була забутою. Ми збирали матеріали для шкільного музею. А біля пам’ятника квітли сто двадцять кущів троянд. Цікаво: кому той музей заважав, що більшість експонатів уже благополучно згинули, а деякі фотографії, як мені розповіли односельчани, були викинуті на смітник… Історію не перепишемо. Вона – наука точна. Бережімо пам'ять про тих, хто ціною власних життів здобував перемогу! І нехай ніхто і ніщо не замулить її! Шануймо нинішніх захисників України! Патріотизм, висока духовність – це запорука любові до України, її визволителів.

До розмови долучилася Олена Трохимівна Кривошей, ветеран праці, колишня директор місцевої школи:

- Я приїхала в Лупареве в 1952 році. Відкриття пам’ятника було в п’ятдесят восьмому чи п’ятдесят дев’ятому році. Це місце стало останнім прихистком для чотирнадцяти воїнів-визволителів нашого села. Останки перезахоронили з почестями, з салютом, під звуки духового оркестру. Завжди наші учні в День Перемоги вшановували визволителів. Я працювала вчителем, завучем, директором. Виховний процес був на високому рівні. Нині ж – повна бездіяльність.  Руйнацію – бачу, розбудову – ні! Скажете: то все – в минулому, нині – інші часи настали! Так, настали. Але ж це не значить, що має народ зректися одвічних наших цінностей. Ми на лінійках пропагували братерство, єдність, культурні цінності, моральність. Про це потрібно пам’ятати. І до пам’ятника приводити школярів, щоб знали: в усі часи життя не шкодували воїни, щоб захистити Вітчизну. Щоб ця естафета пам’яті була безсмертною, як подвиг визволителів!

Мітинг розпочався з урочистого слова Наталії Федорівни Панашій, старости села Лимани. Вона подякувала визволителям, вклонилася їм та закликала пам’ятати, якою ціною завойована перемога. Далі до слова долучилися ветерани. Покладання вінків і квітів стало завершальним акордом цього свята зі сльозами на очах.

«Турбота про ветеранів – це обов’язок нашої громади» - такими словами розпочала свою розповідь Наталія Федорівна Панашій.

- Ветеранська організація – джерело незгасимої пам’яті. В Лиманах та Лупаревому люди похилого віку бережуть ту пам'ять, мов зіницю ока. Очолює ветеранську організацію Надія Семенівна Маринець. Мають свій керівний орган, успішно діє президія. Виходять на керівництво Галицинівської ОТГ, на мене як старосту села Лимани, з ініціативою та пропозиціями, більшість з яких стосуються збереження пам’ятників, котрі є в Лиманах, Лупаревому та інших населених пунктах нашої об’єднаної територіальної громади.

Ми завжди пам’ятаємо про наших ветеранів. Я кажу «ми», бо мова йде не лише про мене, а й про Івана Васильовича Назара, голову Галицинівської ОТГ, про старосту села Прибузьке. Наш святий обов’язок - пам’ятати: завдяки цім людям десятки років ішов процес, спрямований на організацію життєдіяльності конкретних населених пунктів. Ми вшановуємо особисто всіх, кому виповнюється ювілейна дата в сімдесят п’ять років. А листівками  вітаємо ювілярів від шестидесяти років. В  селах Лимани та Лупарево  проживає п’ять тисяч осіб. Запевняю вас, що сімдесят відсотків з них добре пам’ятають, хто здобув перемогу в роки війни. Для них та війна – Велика Вітчизняна, бо жили вони в іншій країні, її називали Вітчизною. Але ж від того рідну свою Україну вони не любили менше! Це ж нинішні ветерани відбудовували після перемоги вщент зруйновані міста і села. А сьогодні більшість із них – немічні сивочолі люди, які чекають на допомогу. В нашій громаді створено комісію з надзвичайних ситуацій. Форс-мажорні обставини можуть статися в будь-яку хвилину, бо природа – річ непередбачувана. Як це трапилося не так давно. Ми проїхали по всіх вулицях, обстежили та заактували, яких збитків людям завдав буревій, прийшли на допомогу. В основному – понівечені дахи в багатьох оселях. Мешканці старшого віку не змогли б  самотужки справитися з бідою. Сила наша – в згуртованості, в єдності, в доброзичливому ставленні один до іншого. Найближчим часом плануємо оновити та відремонтувати пам’ятники воїнам-визволителям. Нехай вони своєю мовчазною присутністю закликають нас берегти мир.

…Галицинівська ОТГ в багатьох напрямках є успішною. Та, як сказав Іван Васильович Назар, вищим мірилом успішної діяльності громади є турбота про людей, створення комфортних умов для їхнього життя. Дитячі садочки, школи, медичні установи – все тут на рівні кращих сучасних зразків. Бо громада – це велика, потужна родина, де кожний має право на доступ до якісної освіти, розвитку індивідуальних (творчих та фізичних) особливостей і талантів.

- До ветеранів маємо ставитися ще з більшою увагою та шаною, - сказав Іван Васильович. – Не треба в них забирати День Перемоги, бо то – їхнє життя, надто важке, на межі випробувань. Нехай вони будуть здорові! Бо вже ті ветерани і самі стали історією, живою пам’яттю, яку потрібно берегти. Важливо, щоб ми несли естафету воїнів-визволителів, сенс якої – любов до рідної землі. Ми зобов’язані зберегти та передати нащадкам шанобливе ставлення до героїчних сторінок кров’ю мільйонів написаної Перемоги. Шкода, що не всі засвоїли ті страшні уроки, що кровоточить нині схід України. Але війни, як відомо, закінчуються миром. Нехай він якомога швидше та назавжди запанує в Україні.

Записала Ганна КОРОЛЬ. Фото Ігоря КОРОЛЯ.