пятница

28 февраля

2020 г.

Сообщить новость

05-Feb-2020 13:50

СОЦИУМ (статья)

Щаслими хочуть бути всі

940891

Уявімо, надворі періщить холодний осінній дощ або мете колючим снігом, а нам не потрібно йти на роботу - можна згорнутися калачиком і подрімати ще з годинку під теплим покривалом. В ідеалі - обійнявши пса/кота/дітей/кохану дружину. На думку директора інституту дослідження щастя (Копенгаген, Данія), автора бестселера «Маленька книга хюге. Як добре жити по-данськи» Міка Вікінга, саме такі миті й роблять нас щасливими, а не «круті» посади та кругленькі суми на банківських рахунках. У той час, як у цілому світі «сплять і бачать», як би то більше заробити, скандинави мізкують, як би то мати більше вільного часу, який можна провести у колі друзів та рідних, на лоні природи або на самоті, вбравши теплі вовняні шкарпетки, наповнивши улюблене порцелянове горнятко ароматним какао, запаливши свічки і всівшись у м'яке крісло з цікавою книгою у руках.

Відчуття, яке нас огортає у такі безтурботні моменти, данці називають «хюге». Перекласти його іншими мовами неможливо, але бути щасливими хочеться всім. Тож у різних країнах почали з'являтися адаптовані до національних особливостей версії цієї книги, розповідає Н. Дружбляк у «Високому замку». У Польщі - «Jakos to bedzie - Szczecie po polsku» («Якось воно буде - щастя по-польськи»). В Україні - «Секрети українського щастя, або хюге по-українськи».

«Українці забули, як це бути щасливими. Бачать щастя у тому, що їм нав'язують ззовні, - матеріальному достатку», - каже письменниця Ірина Мацко. Спробувати розгадати секрети українського щастя вона вирішила після зустрічі з данцем Міком Вікінгом на Книжковому арсеналі у Києві.

Як засвідчило «Глобальне дослідження щастя і політичних поглядів», яке охопило вибіркою майже 52 відсотків населення світу, матеріальний добробут як запорука щастя ніде не стоїть на першому місці. Може, це й видасться парадоксом, але у тих країнах, де матеріальний добробут є високим, люди не обов'язково почуваються щасливими, і навпаки.

40 відсотків опитаних українців зізналися, що воліли б народитися в іншій країні, і це - рекордна кількість. Серед опитаних американців та фінів не знайшлося жодного респондента, який би жалкував, що йому довелося з'явитися на світ у США чи Фінляндії. Серед китайців таких - лише 14 відсотків. Серед росіян та індусів - 12 процентів.

«Чекаємо допомоги ззовні - що хтось прийде і зробить нас щасливим. Але щастя лише на 10 відсотків залежить від зовнішніх обставин. Не вміємо радіти моментам, збирати щастя по крихтах, бачити його у дрібницях», - констатує авторка «Секретів українського щастя».

Для українців найважливіше, аби діти були щасливими. За цей пункт у рейтингу факторів щастя проголосували 32 проценти респондентів (рекордна кількість) і тільки 20 зазначили, що для них важливо самим бути щасливими. «З одного боку, це добре, бо до безтями любимо наших дітей. З іншого, це показує зневіру в тому, що нам колись буде добре, що ми можемо бути щасливими», - зауважує Ірина Мацко.

Водночас, як показало масштабне опитування, у країнах, які розвиваються, люди дивляться на своє майбутнє більш оптимістично, ніж у розвинутих, де люди всім задоволені, не планують емігрувати, але на запитання, яким бачать майбутнє своїх дітей, - не знають, що відповісти. Розвинуті країни зіткнулися з новими викликами, і їхні громадяни ще не знають до кінця, як на них реагувати.
Звідкіля можна черпати радість від життя?

Родина. «Заради чого українці завжди важко працювали? Заради близьких, - наголошує дослідниця українського щастя. - Українці донині зберігають тісні родинні зв'язки, а не так, як у країнах Західної Європи чи США - діти виросли, пішли окремо жити і з батьками контактують лише по великих святах. Для нас важливо підтримувати зв'язок з дядьками, тітками, племінниками і племінницями, двоюрідними і троюрідними братами-сестрами. Ми згуртовані. Якщо в одного згоріла хата - то вся родина береться її відбудовувати. Намагаємося часто бачитися із друзями/подругами, з якими ділимося наболілим. Нам від цього стає легше. Немає такого: дім - робота, робота - дім і все, як у розвинутих країнах, коли через брак часу та великі відстані неможливо підтримувати міцні й теплі стосунки».

Місця, де нам може бути добре. На мапі України таких місць є багато - не треба їхати за тридев'ять земель і витрачати купу грошей. Можна навіть не їхати - можна пішки зайти.
Подарунки тим, кого любимо. Їх не обов'язково купувати - можна зробити своїми руками. Скажімо, приготувавши смачну вечерю.

Традиції. Навіть якщо людина не надто віруюча, коли співає/слухає колядки чи святить паску в церкві, відчуває спокій: «Так робила моя бабуся - і я так роблю».

Коди предків. Починаючи із вишивки, де кожен візерунок має особливе, потаємне значення, та оберегів, які носимо на шиї, вірячи, скажімо, що наша дорога буде доброю, до казок, де закладені наші цінності, моральні поняття, на яких виховувалися попередні покоління, і народних прикмет, в які до сьогодні продовжуємо вірити».

Народна пісня - тужлива, весела і навіть сороміцька.

Оселя, обійстя, вишиті рушники, розмальована піч, чепурна хатка, квіти під вікнами, пес у буді, кіт, що ліниво дрімає на підвіконні, село чи місто, ціла країна - там, де нам добре, спокійно.

Традиційна українська кухня - борщ, вареники, інші страви, які до вподоби іноземцям і без яких не уявляють свого життя українці.

Мрії та спогади - поїхати до бабусі на село, переглянути старі фотографії.

Подорожі. Раніше люди жили, наче у клітці. Тепер цілий світ - наш дім. Скажімо, молоді люди вибирають подорожі, а не накопичення майна. Краще подадуться з рюкзаками підкорювати гори, ніж куплять модну брендову річ. Як казав покійний Кузьма: «Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти у них гуляєш по Парижу».

Теплі, затишні, смачні колоритні слова, від самого звучання яких стає добре, які навівають нам спогади про дитинство. Але коли холодно, то й шкарпетки будуть «хюжним» (від хюге) словом.
Спільні сімейні традиції: коли разом сідаємо до вечері, виїздимо за місто, раз на місяць йдемо в кіно.
Авторка «Хюге по-українськи» пропонує протягом 21 дня фіксувати на папері моменти, які зробили нас щасливими (прогулянка з собакою, кава з подругою, перегляд хорошого фільму тощо). Час від часу перечитуймо ці записи. Це гарантовано змусить нас усміхнутися. А рівно через три тижні у нас виробиться звичка помічати щасливі миті.