пятница

28 февраля

2020 г.

Сообщить новость

28-Jan-2020 12:13

"Южная правда", № 7 (24032)

ЧЕЛОВЕК (статья)

Сон

1suenosmudanzas 86817100

Вже багато років поспіль кілька літніх тижнів я обов'язково проводжу в своєї двоюрідної сестри Василини, на Одещині. А вперше туди потрапила далекого 2006-го. Перед тим ми з нею не бачилися понад два роки - відтоді, як сестричка «збожеволіла» і переїхала з міста у село, навіть на хутір, якщо бути точною. Ось так буває: люди втікають із села, а Василина - з міста.
Я відмовлялася розуміти кузину, але коли побачила її «ранчо»! Та ліпше тут дам їй слово, від першої особи розповідь прозвучить цікавіше.


- Я заснула і прокинулася, як у раю, - розпочала сестра. - Навколо було зелено, так зелено, як може бути тільки у фантастичному фільмі про безлюдний острів. Сільська хатина, явно покинута, ще під солом'яною стріхою, видалася чомусь дуже рідною. По ставку плавали качечки. На галявині паслися кози, за якими ліниво слідкували розморені на сонці собаки. Шипів на когось чудернацький кіт (хтось там вовтузився за кущем глоду). Придивилася уважніше - мабуть, п'ятирічна дівчинка. Господи, це ж я у дитинстві! Але ж я ніколи не була у цій місцині! Чи існує така насправді? - у Василини аж сльози на очах проступили, так вона розхвилювалася, розповідаючи про свій сонний рай чи райський сон.
А розпочалося все з того, що сестра тяжко захворіла. Під час операції впала у кому - і, власне, тоді їй і приснився той рай. Коли отямилася, старенький лікар їй сказав: «Голубонько, ми зробили все, що могли. Попереду ще тривале лікування - і було би добре вам жити на природі й пити козяче молоко. Ну й кіт чи собака не будуть зайвими для душевного здоров'я».
Василина подумки поєднала свій сон із словами лікаря (нічого у житті випадкового не буває) і сказала сама собі: «Це знак». Років з два вони їздили з чоловіком по сільській місцевості, поки одного чудового дня Василина не «впізнала» ту зелень й покинуту хатинку, які їй наснилися. Збіглося все - до найменшої деталі.
Подружжя купило те обійстя у сільської громади, тобто у сільраді, бо колишня власниця давно померла і на «майно» ніхто не претендував. Перебудували, впорядкували, зробили цілком придатним для життя - і ось уже понад 15 років Василина п'є козяче молоко і «душевно» оздоровляється з допомогою кота, точніше, котів (один пропаде - два на його місці з'являються, пустим це «святе місце» не буває). Їсть усе своє, натуральне. Поки не вийшла на пенсію, навчала місцевих дітлахів англійської. Хворою не почувається.

 

Н. П.