суббота

28 марта

2020 г.

Feed icon 14x14 Сообщить новость

28-Jan-2020 11:30

"Южная правда", № 7 (24032)

СОЦИУМ (статья)

Вечори без світла

54 tn

Сучасному соціуму, який перманентно залипає у гаджети, відверто бракує живого спілкування. Для такого висновку достатньо поспостерігати за людьми в маршрутках, чергах чи поїздах.

Колись я досить часто їздив потягами, і хронологія мандрівки була приблизно однакова - перших півгодини «притирання» з сусідами, знаходження точок дотику, вже через годинку - фаза активного спілкування чи дискусії за вареними яйцями і куркою-гриль, а наприкінці поїздки - розставання, як із найкращими друзями.
Нині ж при заселенні в купе пасажири втикають навушники у вуха, повертаються спиною до світу і залипають у фільми або соцмережі. Та чого гріха таїти - і сам так роблю.
Ми стаємо ближчими віртуально, впевнено віддаляючись одне від одного наживо. І тут мова не тільки про чужих людей, які перетинаються ситуативно на декілька годин. Неодноразово спостерігав, як у піцерії за спільним обідом батьки вмикають дітям на ноутбуці мультик, а самі... Ні, не спілкуються - залипають кожен у свій гаджет.
А що було би, якби раптом зникло світло? І ми отак залишилися би без гаджетів, без усіх комунікаторів, куди втікаємо при найменшій нагоді?
Вигадувати не потрібно - варто лише згадати 1990-ті, коли вимкнення електроенегрії було нормою. Зізнаюся - тільки нещодавно прийшло розуміння, що ті вечори без світла робили нашу сім'ю ближчою. І, як тепер модно казати, привчали до таймменеджменту. Бо до 6-ї вечора треба було обійти всю господарку. А якщо не встиг... Шрами на великому пальці дотепер нагадують про натирання буряка свиням на тертці навпомацки.
У 1990-ті свічки були розкішшю й використовували їх тільки для нагальних потреб. Тому, коли вимикали світло, ми здебільшого лежали по ліжках у темряві і спілкувалися. Слухали бабу Параню. А їй було що розказати. Саме тими вечорами ми дізналися про весь родовід нашого і сусідніх сіл: хто з ким родичався, від кого в кого діти і як вони тепер із цим живуть.
Інколи й мама розказувала якісь свої історії. А іноді ми всі разом колядували. І, якщо чесно, увімкнення світла викликало якусь двозначну реакцію - і радість від того, що можна подивитись телевізор чи почитати, і водночас легкий смуток від розірвання цього сімейного комунікативного кола.
До слова, вимкнення світла мотивувало не тільки до отаких сімейних посиденьок, а й до міжродинних обмінів інформацією. Тітка Палажка, двоюрідна сестра моєї баби, жила в хаті на горбку, тому в народі цю локацію називали «Високий замок». Довгими вечорами без світла в неї збиралися тітки з цілого хутора й обмінювалися основними місцевими сенсаціями, а далі, як із телетрансляційної вишки, ці новини розліталися по селу.
Думаю, люди мого покоління чи старші, читаючи ці рядки, ностальгійно згадають, як проводили свої вечори без світла. А що ж наше життя, як не купка таких от теплих спогадів?
Тому, може, якось варто непомітно підійти до рубильника, вимкнути електрику вдома й посидіти якийсь час у сімейному колі, відклавши гаджети подалі. Розказати дітям про себе, про родину та й трохи дізнатися про них. Поколядувати разом чи поспівати. Або й просто разом помовчати.
І повірмо - на фоні теперішньої гаджетозалежності й шаленого темпу життя цей вечір ми всі запам'ятаємо надовго.

 

Т. СТАДНИЦЬКИЙ,  актор, сценарист.