пятница

28 февраля

2020 г.

Сообщить новость

21-Jan-2020 10:56

"Южная правда", № 5 (24030)

КУЛЬТУРА (статья)

Битва на Січі

Bitva pod batogom

На саме Різдво 1675 року на Січі відбулась битва між козаками і турками. 15 тисяч яничарів та близько 40 тисяч татар підійшли до Чортомлицької Січі.

Походи під Чигирин були невдалими, і султан Мехмед IV шаленів від люті. Він викликав до себе кримського хана, щоб у великій таємниці розробити з ним план нападу на Січ. Цей план обговорювали також на спеціальній раді з кримськими агами й мурзами.

Восени 1674 року, коли план визрів, султан дав наказ відправити на кораблях з Константинополя до Криму 15 тисяч своїх добірних яничарів. Кримський хан підняв 40-тисячну орду. Було вирішено, коли настане зима, здійснити підступний план нападу на Запорізьку Січ, розповідає «Історія плюс».

Як пише історик Дмитро Яворницький, напередодні Різдва сам хан, вийшовши з Криму з усім згаданим військом, рушив у напрямку до головної козацької твердині, намагаючись триматися за кілька миль від берега Дніпра, аби його не помітили запорожці, котрі зимували на дніпровських островах.

І вже напередодні Різдва об'єднаний загін турецьких яничарів і татар підійшов до Чортомлицької Січі. Знявши охорону, на Січ тихо увійшли тисячі яничарів. Розраховували на те, що запорожці будуть захмелілими.

Про цю подію пишуть багато істориків, особливо колоритно різдвяні події 1675 року змальовано в Літописі Величка.

Як це часто бувало в історії, все вирішив випадок. Один із козаків, на прізвище Шевчик, прокинувся посеред ночі по потребі, відчинивши кватирку, почав через неї проглядатися, чи ранок уже, чи ні. «Аж раптом побачив несподіваних людей - вщерть набиту вулицю ворогів-турків. Він жахнувся на те, однак відразу, тихо засвітивши в своєму курені кільканадцять свічок, тихцем ознайомив те п'ятьом чи шістьом товариству картникам, які ще не спали в тому курені, а, заслонившись в одному з кутків, тихо грали в карти. Вони, почувши це, забули карти і зараз-таки, кинувшись до всіх вікон свого куреня і не відчиняючи їх, почали приглядатись у віконні щілини, чи правду сказав їм Шевчик.

Коли ж і самі побачили повну Січ своїх ворогів-турків, то відразу тихо побудили все товариство свого куреня, якого було три з половиною сотні, й ознайомили їм про біду, що їх чекала», розповідає вищезгаданий Літопис. 

Десятки пострілів розбудили всіх і осяяли спалахами Січ. Тоді інші курені, почувши постріли й побачивши неприятеля, відразу ж відкрили зусібіч крізь вікна густий мушкетний вогонь і, мов блискавкою, освітили темряву ночі в Січі, завдаючи туркам тяжких втрат.

Яничари ж, не маючи можливості через тисняву спрямовувати свою зброю просто у вікна куренів, стріляли в повітря, метушилися, падали на землю вбитими й тонули у власній крові. Коли ж натовпи яничарів стали рідшими на вулицях й провулках і їх лишилося заледве третина, запорожці ринулися врукопаш добивати турків, які зосталися живими, нещадно разячи їх.

Настав ранок. Сонце освітило жахливу картину, вулиці були завалені трупами. З 15 тисяч яничарів лише півтори тисячі втекли з Січі через єдину відчинену хвіртку. Непрохані гості, як навіжені, бігли світ за очі. У полон було взято 150 яничарів і чотири аги, а полягло їх понад 13 тисяч. У нічному бою загинули 50 козаків і 80 було поранено.

Сірко швидко спорядив двотисячний загін козаків, сам скочив на коня й кинувся навздогін ханові, але наляканий володар кримців так швидко накивав п'ятами, що наздогнати його запорожцям не вдалося.
Дослідники пишуть, що козаки після служби Божої провели спільну вдячну молитву Пресвятій Діві Богородиці, а далі взялися ховати своїх товаришів, полеглих у бою. Вбитих товаришів відразу ж, перед похованням яничарів, похоронили «чесним і знаменитим похованням», наказавши січовим священикам невідкладно служити по них безупинний сорокоуст із належною винагородою за старанність, а поранених наказали віддати на лікування січовим цирульникам з винагородою з військового скарбу.

Після страшної кривавої битви, крім 13,5 тисячі убитих у Січі залишилося ще й півтораста полонених яничарів і чотири аги: вони сховались у різних місцях між будівлями. Кримський хан, довідавшись про це, відразу написав Сіркові й усьому Запорозькому військові листа, уклінно прохаючи відпустити невільників у Крим. Сірко й усе військо погодилися.

Тоді хан прислав по них підводи, а з підводами й подарунки низовому товариству: 12 тисяч кинджалів і шість великих бут доброго кримського вина. Запорожці, прийнявши дарунок, відпустили півтораста яничарів, давши їм на дорогу хліба, м'яса й риби, але чотирьох аг залишили в себе, бажаючи отримати за них по дві тисячі левів викупу за кожного. Та щойно надійшли гроші, як і чотирьох аг, так само давши їм харчів на дорогу, чесно відпустили в Крим.

Тим часом турецький султан розсердився на свого візира, котрий порадив йому послати на запорожців яничарів. Він зібрався стратити його, та потім усе-таки залишив живим, але відібрав до скарбниці все його майно, а самого навічно заслав на острів Родос.