пятница

28 февраля

2020 г.

Сообщить новость

19-Dec-2019 10:36

"Южная правда", № 95 (24033)

ЧЕЛОВЕК (топ)

Таміла БУГАЄНКО: «Жити надзвичайно цікаво, якщо ти у кожен новий день хочеш вмістити все своє життя...»

578765

Таміла Іванівна Бугаєнко, одна із найвпливовіших жінок Миколаєва, постійно у вирі важливих подій, злободенних  справ, відповідальних рішень. Голова Миколаївської обласної організації профспілки працівників державних установ (що об’єднує понад 6 тисяч членів профспілки),  голова обласної організації «Спілка жінок України». Заслужений працівник соціальної сфери України, нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, доцент. 
У   її долі присутня певна феноменальність: які б громадсько-політичні пертурбації не відбувались, вона завжди залишається особистістю затребуваною. З позитивним поглядом на життя, яскравою, діловитою, оптимістично налаштованою і водночас завжди шляхетною, усміхненою. Мабуть, саме таку, як вона, можна вважати еталоном успішної та щасливої жінки-сучасниці, якій судилось все життя  обіймати керівні посади, брати на себе відповідальність за доленосні рішення. 

Мрія проектувати кораблі  покликала у Миколаїв

У Таміли Іванівни завжди усе було «на відмінно». Свій життєвий шлях медалістка Новокалузької середньої школи, що на Херсонщині, пов’язала з Миколаєвом сімнадцятирічною дівчиною, коли вступила на навчання на кораблебудівний факультет Миколаївського кораблебудівного інституту. 
Мрія проектувати кораблі, стати інженером-конструктором зробила її й блискучим конструктором власної долі. Допомогла виховати в собі такі важливі риси характеру, як висока самоорганізованість, раціональність, ерудованість. Професію конструктора Таміла Іванівна вважає професією високих емоційних навантажень, адже для того щоб з нуля розробити проект, створити креслення за задумом замовника, конструктор має уміти тримати в собі величезний обсяг інформації та бути стресостійкою людиною. Нині, зважаючи на те, що протягом багатьох років обіймає відповідальні управлінські посади,  залишається конструктором власної долі… 
Саме з посади провідного конструктора ЦКБ «Черноморсудопроект» Таміла Бугаєнко розпочала кар’єру політика, громадського активіста, науковця. З об’єктивних причин талановитому суднобудівнику довелось круто розвернути корабель власного життя.
- У мені і нині живе конструктор, - ділиться Таміла Іванівна. - Ця професія - як спосіб життя, з тобою залишається назавжди. Коли я вже працювала керівником групи конструкторів, наші рефрижератори будувались на  заводі ім. 61 комунара, на ЧСЗ. Ті 17 років трудової біографії пролетіли у якомусь космічному темпі: в творчому плані це був найбільш насичений період інтелектуальної праці. Доводилось нерідко виїжджати у Ленінград, на Балтійський суднобудівний завод, оперативно вносити корективи, брати на себе відповідальність за проект, над яким трудилася вся наша конструкторська група. 
На підприємстві, де я працювала, не можна було запізнитись навіть на дві хвилини. У ЦКБ панувала залізна дисципліна. Коли розпався Союз, не стало замовників на будівництво великих суден, наше конструкторське бюро закрили. Спеціалістів, які не хотіли розстатися з професією, з розпростертими обіймами взяли на роботу верфі країн Прибалтики, Польщі, Німеччини. Звісна річ, сумно від того, що кращі корабели поїхали, та, з іншого боку, додає гордості, що у моєму підпорядкуванні були кращі конструкторські мізки Миколаєва. 
Враховуючи такі обставини, у розквіті конструкторської кар’єри Т. І. Бугаєнко довелось у своєму житті робити кардинальні зміни. Україна саме здобула державність, і їй потрібні були патріотично налаштовані управлінці, лідери місцевого самоврядування. Власне, згадуючи той час, каже, що усе склалось само собою і доля підняла її на наступний, абсолютно новий професійний щабель…
У 1990 році Таміла Бугаєнко обрана (вперше на альтернативній основі) депутатом міської ради народних депутатів та заступником голови Миколаївської міської ради. У 1994-му повторно обрана заступником голови міськради. З 1998 року як заступник міського голови опікувалась питаннями соціальної сфери, освіти, культури, а це величезний обсяг проблем. Крім того,  налагоджувала ділові зв’язки Миколаєва з містами України,  зустрічала іноземні делегації, започатковувала партнерську співпрацю у різних галузях. 

Відповідальні обов’язки приносять задоволення

Ця посада дала їй можливість запровадити новий стиль у стосунках муніципалітету з громадою міста - демократичний, доступний людям задля  всебічної уваги до проблем простих городян. Ціла низка її реформаторських проектів спрямовано на турботу про земляків з важкою долею. Так, за ініціативи Таміли Бугаєнко по вул. Круговій відкрито притулок осіб без місця проживання, розроблено механізм надання адресної матеріальної допомоги малозабезпеченим громадянам. 
У 1996 році з її безпосередньою допомогою у Миколаєві - одному з перших міст в Україні було визначено і затверджено межі міста. Це рішення для розвитку місцевого самоврядування мало доленосне значення.
Згадуючи нині ті роки, Таміла Іванівна вважає, що це був період надзвичайно напружений, але цікавий та змістовний. Нерідко у кабінеті доводилось затримуватись до пізньої пори. Саме тоді вона реалізувала  себе ще й у ролі законотворця-практика: заступник голови Миколаївської міської ради Т. І. Бугаєнко брала найактивнішу участь у роботі Верховної Ради України з розробки програми муніципальних реформ, Закону про місцеве самоврядування і Конституції України. З тих пір практично безперервно пов’язана з місцевим самоврядуванням, обираючись депутатом обласної ради, міської ради, була помічником-консультантом депутатів Верховної Ради України. 
Однією з перших підтримала у Миколаївській області Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Працюючи експертом Офісу реформ, проводила активну роз’яснювальну роботу. На користь реформи децентралізації влади надала численні консультації жителям районів області з соціально-культурних питань. 
Близько десяти років поспіль очолює обласну організацію профспілки працівників державних установ, яка налічує понад 6 тисяч членів  профспілки в усіх районах області, 2 міських та 1 об’єднаний комітет профспілки УМВС України у Миколаївській області, 34 первинні профспілкові організації в м. Миколаєві. Вони об'єднують працівників державних установ, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, підприємств банківських та фінансових установ, страхових компаній тощо.
І все ж не менш важливим напрямком діяльності Таміли Бугаєнко залишається жіночий. З 1996 року очолює громадську організацію «Миколаївська обласна спілка жінок України», яка відстоює інтереси і захищає права жінок. На різних рівнях: від місцевого до виступів на міжнародних конференціях світової жіночої спільноти.
- На порядку денному у нас конкретні справи - допомога дітям, доля жінки-матері і дитини, підтримка іміджу видатних жінок Миколаївщини, які свого часу зробили великий внесок у її розвиток, - розповідає Т. І. Бугаєнко. - Працюємо на рівні міста і області. Адже є жінки,  які свого часу займали дуже високі посади. Були директорами фабрик, заводів, державних установ. З віком їх професійність стала нікому не потрібна, їх ніхто не згадує, крім нашої спілки. Хочеться кожній приділити увагу, привітати з 8 Березнем, днем народження. Зателефонувати чи надіслати листівку. І мені  самій  цей дзвіночок приносить задоволення, хочеться, щоб громада пам’ятала їх… 
На останню конференцію, у якій брали участь представниці з усієї області,  прибули високі гості -  іноземна делегація жінок Японії. Це партнери, які вже п’ять років допомагають хворим діткам, збирають кошти і через нашу спілку адресно підтримують дітей,  які лікуються у лікарнях області, - наголошує Т. Бугаєнко.
Таміла Іванівна - великий авторитет у колах творчої інтелігенції. Її особисті зв’язки сприяють появі у Миколаєві цікавих художніх виставок. Зараз у планах виставка колекції українських народних хустин, яку зібрала київська художниця народного мистецтва. 

Між обов’язком і почуттями

…У будні, а нерідко й у свята Тамілу Іванівну можна застати на роботі - в офісі обласної організації профспілки працівників державних установ.  Їй оперативно доводиться вирішувати чимало питань, які стосуються дотримання законодавства про працю та його правильного застосування; здійснення контролю за виконанням взятих сторонами угод та колективних договорів, зобов’язань. 
Та не менш важливими у наш час є й питання підвищення соціального статусу державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, їх рівня кваліфікації та професійного зростання. Загалом це питання щодо підвищення привабливості державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
Під час нашого спілкування Таміла Іванівна мимохідь зауважила, що завжди була і залишається прихильницею толерантного шляху розв’язання проблем, спорів. І соціальний діалог, пошук порозуміння для неї завжди є важливим інструментом впливу для позитивного вирішення  трудових та соціально-економічних питань. 
Її відкритість привнесла у наше інтерв’ю теплі нотки. І наступне запитання з’явилося само собою: «Без сумніву, ви реалізували себе як фахівець, політик, творча особистість. І все ж, чи не шкодуєте про можливості, яким, так би мовити, вдалося  вислизнути з-під ваших рук?».
Прозвучала пряма і дуже щира відповідь: «Ні, ні за чим не жалкую. Я реалізувала себе як людина. Займала цікаві і відповідальні посади, де я була на своєму місці. Хоча мені пропонували стати заступником міністра з соціальної політики, але я не жалкую, що відмовилась. Жінка має залишатись жінкою, і родинні цінності для нею мають бути основними. У моїй сім’ї на той час була проблема -  хворіла свекруха - мати мого чоловіка, і залишити її на нього я не могла. А зараз просто живу, працюю, відкриваю новий смак життя. Де немає форс-мажорів, авралів, дедлайнів… 
Від колись величезного огрому справ зі мною залишається три сфери діяльності - робота у профспілці, жіночій спілці і викладацька діяльність в університеті імені Пилипа Орлика. І є ще справа для душі - особиста творча нива. Але про це я б не хотіла зараз відкриватись. Ця розмова буде на часі, коли я завершу працю над написанням своєї літературної ідеї. Зараз є можливість багато читати, насолоджуватись квітами на дачі».
- Таміло Іванівно, на кого з великих колись рівнялась сільська дівчинка, щоб досягнути своїх висот?
-  Я завжди відчувала у собі сильні риси характеру, тому не відчувала потреби на когось рівнятись. Може, тому у мене не було розчарувань від втрачених надій, зради від друзів. У мене нема особливих кумирів, на яких я б молилась, хрестилась. Отож у своєму житті я не зазнала глобальних емоційних розчарувань.
Моя внутрішня концентрація на власні сили, бажання зробити добрі справи вберегли мене від психологічних стресів. Я з легкістю переходила з однієї роботи на іншу, мотивуючи себе тим, що це був проект, який просто зреалізував себе. А я не живий пророк, якому мають співати литаври. Я звичайна земна людина, якій Всевишній дав здібності, щоб виконати свою роль у цьому світі. Так само ставлюсь і до колег, до друзів, від яких ніколи не вимагала чогось неочікуваного. Я завжди вела здоровий спосіб життя, і моя поведінка й для інших ніколи не була неочікуваною, оскільки у моєму житті не було місця для зради власним принципам.
Як людина я дуже організована. Терпіти не можу, якщо хтось запізнюється. Своїм студентам, у яких викладаю державне управління, завжди кажу: пунктуальність - ознака внутрішньої культури людини, її інтелігентності. Тому завжди шануйте свій час і час своїх підлеглих, коли станете керівниками. Якщо ви розумієте, що захід з певних причин може затриматись, краще призначте його на півгодини пізніше, зате прийдіть вчасно. Будучи секретарем міської ради я гадки не мала, що бодай на 5 хвилин можна затримати початок сесії. Бо дисциплінованість - краща риса для успіху.
- А кого з організованих і пунктуальних наших земляків можете навести у приклад?
- Звісно, директора Миколаївського українського академічного театру драми і музичної комедії Миколу Берсона. Не пропускаю жодної прем’єри, оскільки дуже поважаю цю людину. Кожна зустріч із ним приносить неабияке задоволення.  Я не знаю, чи ще є в Україні альтернативний колектив - талановитий і дуже організований. А його заслужений керівник, у якого стільки нагород, завжди одягає елегантний костюм, стає при вході у театр, щоб зустріти і привітатись з кожним глядачем. Це багато варте! У певній мірі ми з Миколою Семеновичем споріднені душі. Він розпочинає спектакль хвилина в хвилину. Гадаю, що у майбутньому театр треба буде назвати театром його імені. Водночас дуже люблю і наших талановитих художників, хоч ці люди за своєю творчою сутністю інші…
- Що б Ви побажали молодій плеяді управлінців, які тільки-но розпочинають свій професійний шлях на розбудову Української держави?
- Любіть життя! Любіть таким, яким воно є сьогодні! Зробіть його таким, щоб ви могли його любити! Адже це ваше життя, і тільки ви самі його господар. Наповнюйте змістом кожну його мить! Викладайтесь на повну, плануйте, досягайте і весь час поспішайте втілити свої заповітні мрії. Нехай їх у вас буде багато. І нехай усі вони збудуться!
А для цього потрібно лише одне: кожен сьогоднішній день жити так, наче у ньому має вміститись все твоє життя…