пятница

28 февраля

2020 г.

Сообщить новость

11-Dec-2019 11:49

"Южная правда", № 93 (240321)

ЧЕЛОВЕК (статья)

Макуха

29425386 1550102811774544 9078022934739550208 n

Присвячується Семену Тупайло

Вечір опустився на землю. Сон зазирав у кожну шпаринку невеликої оселі, взяв у полон усіх членів родини. Лише маленький хлопчик крутився у своєму ліжечку. Йому не давав спати шматочок хліба, запах якого лоскотав у носі так, що аж зводило у шлунку. З'їсти його чи виміняти на омріяний шматок макухи? З цими думками хлопчисько поринув у сон, як у глибоку воду.
- Сьомо, дитинко, вставай, - куйовдила матуся вузлуватими пальцями чубату голову сина. - До школи час.
Хлопчик, як і всі його однолітки, йшов вулицею села. В одній руці ніс не портфелика, а відро, з яким після уроків підуть на гарман чистити качани кукурудзи. На дні відра зошит. Його зшив батько з газети. Семен старанно виводив літери між газетними рядками ручкою зі вставним пером, яке теж знайшло місце на дні відра поряд з ложкою та найдорожчим скарбом на землі - шматочком хліба. 
 У другій руці школяр у торбинці на мотузочці ніс чорнильницю-непроливайку. Семен гордився нею, бо була вона порцелянова з блакитним поясочком, мала особливу конструкцію, що перешкоджало витіканню чорнила при нахилі або перевертанні. Її горлечко спрямовано всередину ємності конусоподібною воронкою. Але матуся часто називала чорнильницю розливайкою, бо як би не старався син акуратно її носити, та часто не лише руки, а й одяг були синього кольору.
Ще здалеку Семен побачив Данила.
- У тебе є макуха? - запитав у друга.
- Тобі що до того? - примружив очі Данило.
- Хочу з тобою помінятися.
- Міняю лише на хліб.
Семен витягнув з відра скибочку хліба і простягнув другові. У відповідь отримав удвічі більший шматок макухи. Вона приємно запахла олією, бо виготовлена з пресовано-подрібнених зернят соняшника разом з лушпинням. Діти з великим задоволенням смакували нею. Семен поспіхом засунув ласощі до рота, бо уже давно пролунав дзвінок. 
До класу зайшла вчителька. 
- Де Данило та Семен?
Захекані хлопці гримнули дверима за спиною Марії Миронівни.
- Ви запізнилися на дві хвилини. За цей час будь-хто з відомих поетів міг би написати вірш про Сталіна, - як завжди у таких випадках промовила вчителька.
- Вибачте, - пробубоніли хлопці собі під ніс. Проте класом рознісся слабкий запах олії. Марія Миронівна ковтнула слинку. Поглядала на Семена, який не міг стримати власних почуттів, прицмокував. Вчителька любила своїх непосидючих, жевжикуватих хлопців та дівчат, часто давала життєві уроки. Сьогодні її погляд усе частіше і частіше зупинявся на хворобливому обличчі Семена.
- Діти, минуло лише два роки по війні, ще далеко не все гаразд у нашому домі. В усьому відчувається скрута. Недостатньо одягу і харчів. Ви маєте ставитися один до одного з повагою. Ганебно приносити до школи їжу і споживати її тоді, коли інші голодні. Ось ти, Семене, чому смокчеш макуху? - журно запитала у хлопця.
- Учора я на гармані сьорбав суп без хліба, залишив, аби обміняти його на макуху. Її ж можна смоктати аж два, або й три уроки, тоді не так їсти хочеться, - хлопчик підвів насторожено довірливі очі на вчительку. 
- Сьогодні теж підемо на роботу. Ще рік-два ми добре працюватимемо і матимемо хліба вдосталь, - переконливо сказала вчителька. А сьогодні простежу, аби кожен з вас з'їв свій шматочок хліба, бо ви маєте бути здоровими і сильними. 
На гармані, а це добре втоптаний майданчик, на який з поля привозили збіжжя, діти чистили качани кукурудзи від кукурудзиння. Маленькі пальчики дітлахів звільняли качани від листоподібної обгортки. Марію Миронівну з одного боку це обурювало, але з іншого вона розуміла, що діти хоча б один раз на день поїдять, бо не в усіх батьків була можливість годувати дітей удосталь. За виконану норму їм давали поїсти. Перед школярами у широкій мисці ставили зварену бовтанку, давали по шматочку хліба. Жоден із хлопчиків і дівчаток не заховав хліб до кишені. Це втішало.
Сонце закотилося за обрій. У невеликій оселі запанувала тиша. Семен крутився у власному ліжечку. Сьогодні він згадував слова любимої вчительки про те, що скоро хліба буде вдосталь, а поки що йому наснилася ціле колесо макухи. І він, Семен, мов якийсь чарівник, відламував по величезному шматку макухи, пригощав усіх своїх однокласників і Марію Миронівну. Від щастя на його пухкеньких губенятах грала щаслива усмішка.

 

Віра МАРУЩАК.