среда

13 ноября

2019 г.

Сообщить новость

24-Oct-2019 10:35

"Южная правда", № 80 (24008)

КУЛЬТУРА (статья)

Лемківщина: трагічна історія та багатогранна спадщина

%d0%be%d0%b1%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0 %d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%b0 %d0%a2%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d1%81%d1%82%d0%b0 %d0%b4%d0%be%d1%80%d0%be%d0%b3%d0%b01

 Нещодавно на Миколаївщині світ побачило дуже цікаве ілюстроване видання під назвою «Терниста дорога завдовжки більш як тисячу кілометрів». Воно розповідає про драматичну долю лемків - етнографічної групи українців, що мешкала в Карпатах на території сучасних Польщі та Словаччини. Друга світова війна принесла на Лемківщину не лише біль та страждання, а й вилюднення та фактичне зникнення її як окремого, самобутнього, колоритного регіону.

Адже спочатку дві третини лемків, які знаходилися на польських територіях (а це біля 100 тисяч осіб), були депортовані в СРСР. А згодом більша частина тих, хто залишився, була насильно переселена до північних районів Польщі.

Ці та багато інших як цікавих, так і трагічних подій в цій книзі показані через призму нелегкої долі кількох лемківських родин, які свого часу були переселені на Миколаївщину, зокрема, у села Веселинівського району. Книга присвячена 75-річчю депортації українських родин з Польщі. 

Авторами книги є настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці села Староолексіївка Веселинівського району отець Іоанн Фечко та завідуюча музеєм історії сусіднього села Катеринівка Ніна Іванівна Денесюк. Їм вдалося віднайти потрібні слова і факти, щоб не лише передати трагізм подій того часу, але й нагадати про багатогранну культурну та духовну спадщину лемків. 

У книзі приділено чимало уваги історії лемків, починаючи з часів Білих Хорватів і далі - крізь епохи Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, періодів польської та австрійської колонізації і національно-визвольних змагань. Історичний екскурс тут абсолютно доречний, хоча б тому, що досить довгий час ця тема була позбавлена належної уваги літописців та науковців. 

Книга також висвітлює духовне та культурне життя лемків. Наголошується, що завдяки географічній ізоляції лемки змогли протягом сторіч зберегти свою говірку, давні звичаї, обряди, особливий стиль у мистецтві. На це все також наклався відбиток господарської діяльності: з прадавніх часів лемки були землеробами і скотарями. Народні майстри виготовляли вишукані вироби з дерева. Одяг шили переважно з домотканого льняного або конопляного полотна. За рахунок оригінального покрою і вишивки він набував елегантності. Зокрема, йдеться про те, що лемківські сорочки відрізнялися простими орнаментами, але це компенсувалося насиченими кольорами. І, як результат, одяг виглядав яскраво і урочисто.

Читачам буде цікаво дізнатися і про те, як на Лемківщині відзначали свята, зокрема Різдво. Які там готували святкові страви, що мали яскраво виражений, неповторний колорит. Крім того, окремий розділ книги присвячений повсякденній лемківській кухні. До речі, традиційна їхня кухня схожа і на українську, і на польську водночас. Найпопулярніші страви - вареники, буряковий борщ, пампушки, капустяні пироги, а також мигдалі (голубці) і клюски (щось на зразок лінивих вареників). 

А один з розділів розповідає про прислів'я, поговірки та загадки. Наводяться авторами і зразки поезії лемків.
Господарську діяльність на Лемківщині показано на прикладі села Лопінки. Виявляється, що вона була досить багатогранною. Так, мешканці цього села окрім традиційної аграрної справи і таких супутніх напрямків, як ковальство, млинарство і торгівля, займалися і бондарством. А ще такою «екзотичною» справою, як видобуток нафти.
Лемки вміли будувати. Так, їхні дерев'яні храми досі є перлиною української архітектури. Вони мають свій неповторний стиль. Зокрема, лемківські церкви мають асиметричну композицію: спад висот із заходу на схід, та інші конструктивні відмінності.

Храми у лемків завжди були важливим елементом духовної спадщини. Автори наводять численні приклади того, яке важливе місце у їхньому житті займало будівництво і оздоблення церков.

Також у цьому видані порушена тема загибелі українських церков на теренах Польщі. Зокрема, тут наведені цікаві дані стосовно Перемиської єпархії. 

Та, попри тематичне розмаїття цього видання, центральною його темою є насильницьке виселення лемків з рідної землі. Ті, хто пережили це у дитинстві, зараз вже мають поважний вік. Але досі в їхній пам'яті живе незабутній страх: спогади малюють жахливі картинки тих подій. Хоча тоді, будучи дітьми, вони мало що розуміли. Скажімо, Іван Михайлович Лісниченко досі згадує палаючі хати їхнього села і сусідку, яка тримала на руках вбиту онуку. Він пам’ятає, як від горя оніміла його мати. А ще розмови дорослих про те, що справжньою причиною їхнього переселення є не що інше, як передача українських родин «у рабство Сталіну». 

Марія Миколаївна Бойко пригадує, що в ті роки у їхньому селі боялися і радянських, і польських солдатів. Досі перед її очима картинка, як польські військові наказали їм виселятися, а дехто з сусідів закопував речі, сподіваючись невдовзі повернутися. Та марно: тоді вони бачили своє село останній раз.

А Катерина Мартинівна Андрушкевич запам'ятала, як їхній родині дали 24 години на збори у дорогу. Як спочатку дозволили взяти з собою корову, а потім НКВДісти хотіли її відібрати, але навіть тварини від них втікали. Як на новому місці, а їх спочатку привезли у Тернопільську область, не було чого їсти, не було на чому спати і у що одягтися.

Можна наводити ще багато прикладів того, як люди у страху покидали все нажите невтомною працею, як важко було звикати на новому місці до життя у тоталітарній державі, як виживали завдяки зібраним грибам. 

Люди пристосовувалися до нової, колгоспної системи. Багатьом допомагала вижити віра у Бога. З часом тут почали відновлювати церкви і духовне життя вийшло з підпілля. Місцеві мешканці, у тому числі і родини колишніх переселенців, докладали до цього чималих зусиль. Наприклад, зараз церква у Староолексіївці є окрасою села.

Доля лемків - це привід задуматися нашим сучасникам. Виходить, що і в теперішні, так би мовити, цивілізовані часи, недостатньо просто мирно жити і чесно працювати на своїй землі. Необхідно в разі потреби захищати свою батьківщину зі зброєю в руках. Більше того, до цього слід готуватися заздалегідь. Сьогодні ворог інший: замість комуністичної Польщі (хоча до депортації лемків у 40-х роках доклав руку і Кремль) основною загрозою є Росія. Але щоб трагічні події вже далеких років не повторилися, про них не варто забувати. Адже «суспільство, яке не культивує коріння своєї нації і не береже віковічні досягнення своїх предків, приречене на виродження і деградацію. Таке суспільство ніколи не досягне розквіту і прогресу».

По часу та трагедія лемків припала на завершальний період Другої світової війни і перші післявоєнні роки. Певною мірою вона «розчинилася» у загальній масі драматичних подій того часу. Може, тому про ті сторінки історії мало відомо широкому загалу. Більше того, сьогодні навіть не всі молоді представники лемків знають подробиці тих подій. 

Отож ця книга буде корисна для всіх, хто цікавиться історією українського народу, а особливо нащадкам тих, хто був свого часу насильно виселений зі споконвічних земель лемків, бойків, поліщуків. Бо, як відомо, хто не знає минулого, не може будувати повноцінне майбутнє. І було б дуже добре, якби бібліотеки області загалом, і Веселинівського району зокрема, особливо шкільні, мали її у своїх фондах та рекомендували своїм читачам. 
Наразі по одному примірнику цієї книги вже передано до всіх шкіл району та бібліотек.

Книга має 164 сторінки тексту з фотоілюстраціями. 

Слід зазначити, що це видання побачило світ завдяки фінансовій допомозі фермерів ТОВ «Варяг» з села Староолексіївка Михайла і Тетяни Андрушкевич. 

О. МИКОЛАЄНКО.