пятница

19 июля

2019 г.

Сообщить новость

10-Jul-2019 ..... 13:28 .....

"Южная правда", № 51 (23979) .....

КУЛЬТУРА (статья)

Українкою мати мене народила...

* * *
Прийди, доле, в Україну
Скоріш - не барися,
Бо народ, мов сиротина,
Сльозами умився.
Брат на брата іде в гніві,
Сестри - мов не рідні,
Сади стоять здичавілі,
Як жінки безплідні.
Кричать сичі на калині -
Солов'я немає!
Тільки вітер день при днині
Дерева гойдає.
А були ж веселі села,
Люди тут раділи!
Чом ти, доле невесела,
Втекла? Де поділась?
Металеві ходять коні,
Пан господарює!
В кожній хаті на припоні
Зневіра лютує.
Село моє українське,
Ти маєш ожити!
Ти - колиска чудодійна,
В ній - дітей ростити.
Збіжжя звозити в комори,
До ясел - травицю...
Якщо села заговорять -
Облишим журиться!

* * *
Українкою мати мене народила
І у спадок свою рідну мову лишила.
Сповивала в піснях, у любові ростила
І дала мені дужі надійніі крила.
А то - крила із міці, гартовані й дужі,
Із безмежної віри, з кохання, мій друже!
Їх вогнем не спалити, вітрам не здолати,
Тож живу, як літаю, - високо й крилато.
Не стаю на коліна, хай ворог не пнеться,
Нехай клята година добром обернеться!
Україна моя замість матері стала,
Щоб сирітства гіркого я не скуштувала.
Плинуть часом віки.
Хліб і сіль в нас незмінні.
Україно, ти - є! Є, допоки ми вільні!
У красивих піснях, у завзятій звитязі,
Де небесна блакить залишилась на стязі,
Колосяться жита, пшениці плинуть полем...
Моя матір свята, українськая доле!

* * *
Українці, мої українці,
Матір гине, а ви гризетесь!
Вже наїлись бідою! По вінця
Горя кат наливає - п'єте!
Нас в оману заводять заброди!
Фарисеї з екранів шумлять!
Українці, мій вільний народе,
Як вас в коло одне об'єднать?
Скільки треба загиблих героїв,
Щоб війну припинити, скажіть?
Україну спотворять у Трою!
Українці мої, не мовчіть!
Бачу: сонце нарешті нам сходить,
Ще один Бог відмірює шанс!
Українці, мій світлий народе,
Прийде щастя до кожного з нас!
Лиш не чубтесь, не сійте прокляття -
Нас, напевне, і так прокляли,
Адже з ненависті брат на брата
І ножі, і мечі підняли.
Спекулюємо мовою... Люди,
Хто ж розумними нас назове,
Якщо раптом держави не буде,
У якій ми сьогодні живем?
У зневазі ми схожі на ката,
Що Вітчизні у серце стріля.
Українці, нехай в вашу хату
Прийде мудрість! Хай наша земля
Зашумить у житах стоголосо,
Забринить у квітучих садках!
Хай вінчає нас доля колоссям
Для життя на святих рушниках.
* * *
Не повернусь туди, де літо
У молоці купає день,
Де сонцем, радістю сповита
Душа прабабиних пісень.
Не повернусь, бо час минає,
Бо кузні зникли, мов вуаль,
В них доля коваля співає
Під молотом, що б'є печаль.
Клепав він коси, що по травах
Красиво пройдуться колись...
Не повернусь туди, де славно
Ромашок ріки розлились.
А ще - ставки, мої озера,
Мої малі сільські моря!
Не повернусь в той час веселий,
Де батько й матінка моя.
Не повернусь туди, де роси
П'є сонце жадібним ковтком,
Де між волошками й колоссям
Стежина в'ється рушничком.
Але повернуться до серця
У спогадах, мов журавлі,
Ті щастя крихітні озерця,
Що мала в рідному селі.

* * *
Любила так, як тільки Бога люблять.
Не дорікала за твою вину.
І спогади то ніжать, то голублять,
І сріблом час вінчає сивину.
Я не клялась у вірності - любила
До самозречення, до забуття!
І та любов мені давала крила,
А ще - вела стежинами життя.
Якби ж я знала, що усе минає
Так швидко, - зупинила б щастя мить!
Високим небом доля накриває,
Хмарками спогад мрійний майорить.
Те, що любилось, часу не підвладне,
І хто кохав, той щастя знає смак.
Не втримать срібні ниті Аріадни -
Не розповісти вже про них ніяк.
Лелеки то у вирій, то із нього,
Всміхається їм неба голубінь.
Мій рідний, і твоя тепер дорога
Висока, як любов морських глибин.
Мені зорю не встиг з небес дістати,
Я погляд твій зажурений ловлю,
Бо й досі в серці спогадом крилатим
Живе в мені твоє палке: - Люблю...

* * *
За вікном - холодний вечір
Тихо й лагідно за плечі
Обіймає.
Як же так: морозна свіжість
Не ляка мене, а тішить -
Колисає?
Я - немов мале дівчатко,
Що без мами і без татка
Вийшло в люди,
А навколо - вітер свище,
Пробирається все вище:
Впав на груди.
Горобинове багаття
Жаром кетягів на шмаття
Розлетілось!
То його шалений вітер
Захопив полоном віття,
Аж зімліло!
Тільки я не гнуся долу
І за це корити долю
Не посмію.
Буйний вітре, ти - мій брате,
Відпочинь у своїй хаті,
Що ген мріє!
А та хата - вільний простір,
Він усіх приймає в гості,
Хто сміливий.
Я здружилася з вітрами,
І живе-дзвенить між нами
Час бурхливий.

* * *
Якби то час - та хвилею назад,
Якби то - так, зізналась би в любові,
Сказала би усі слова підряд,
Які зійшли б, мов зорі вечорові.
І сором би у темряву пішов -
Я все, що мала, віддала б негайно!
Всю ніч я б говорила про любов,
А ти шептав би лиш одне: - Кохаймось...
Приснись мені - я все тобі скажу!
Побудь зі мною - ще зоря не згасла!
А ранок перекреслює межу,
А день - із сонця, що не світить ясно.
Бо в нім кохання зникло за світи,
Щасливу мить уже не повернути...
І час летить, і вік мій відлетить,
Одним стрибком на зношенім батуті.

Ганна КОРОЛЬ